Ікебану, виявляється, так само легко закодувати, як і сучасну медичну практику.
Дзендзі Хірогуті сам не навчав «Мандаракса» ікебани або якихось інших знань. Це робили його підлеглі. Той із них, котрий навчав «Мандаракса» ікебани, просто походив з магнітофоном на славнозвісні курси, де ікебану викладала Хісако, а потім «стиснув» її уроки.
Дзендзі пояснив Хісако, що навчив «Мандаракса» ікебани з метою зробити приємний сюрприз місіс Онассіс, — він, мовляв, мав намір подарувати їй комп’ютер останнього вечора під час «Круїзу віку до витоків природи».
— Я робив це для неї, — сказав він. — Вона, кажуть, велика шанувальниця краси.
Це була якраз правда, та Хісако все одно йому не повірила. Ось як воно діялося в тому далекому й паскудному 1986 році: ніхто нікому вже не вірив, бо брехня просякла все навколо.
— О, звісно, — мовила Хісако, — я певна, ти зробив це для місіс Онассіс і заразом на честь своєї дружини. Ти знайшов мені місце серед безсмертних. — Вона мала на увазі тих нудних мислителів, яких «Мандаракс» умів цитувати.
Тепер Хісако справді розгнівалась і хотіла принизити його досягнення — як він, на її думку, принизив її власні.
— Я, мабуть, страшенно дурна, — сказала вона, і «Мандаракс» умить переклав цю її заяву на мову навахо. — Непростиме багато часу минуло, доки я нарешті зрозуміла, скільки зневаги до решти людей у тому, що ти робиш. Ти, докторе Хірогуті, — вела Хісако далі, — гадаєш, нібито всі, крім тебе, тільки займають місце на цій планеті. До того ж ми, на твою думку, здіймаємо надто багато галасу, марнуємо цінні природні ресурси, маємо зайвих дітей і залишаємо навкруги сміття. Було б куди краще, якби ті нечисленні й нескладні послуги, які ми спроможні робити для таких, як ти, взяли на себе машини. Оцей чудовий «Мандаракс», яким ти зараз почісуєш вухо, — що він таке, як не виправдання для самозакоханих негідників, щоб ніколи не платити належне чи хоча б дякувати людським істотам за знання мов, чи математики, чи історії, чи медицини, чи літератури, чи ікебани, чи чогось іще?
Я вже давав своє тлумачення причини тієї манії, з якою тоді навчали машини та прилади робити все за людей — таки справді все. Просто хочу додати, що мій батько, письменник-фантаст, видав колись роман про чоловіка, з якого всі насміхалися: він, бачте, створював роботів-спортсменів. Його гравець у гольф щоразу влучав у ямку, робот-баскетболіст казна-звідки попадав у кошик, тенісист завжди вигравав із подачі очко і таке інше.
Спочатку люди не бачили в тих роботах ніякої користі, і дружина винахідника покинула його, — так, до речі, було і з моїм батьком, — а діти намагалися здати його до божевільні. Та раптом чоловік сповістив газети, що його роботи можуть рекламувати автомобілі, пиво, леза, годинники, парфуми — будь-що. Він розбагатів, як писав мій батько, бо багато спортсменів прагнули бути точнісінько такими, як ті роботи.
І не питайте мене чому.
15
Тим часом Ендрю Макінтош сидів у кімнаті своєї сліпої дочки й чекав на телефонний дзвінок, який мав принести йому добрі вісті. Вже потім він хотів поділитися тими вістями з подружжям Хірогуті. Макінтош пристойно володів іспанською і цілих півдня розмовляв по телефону то з власним офісом на острові Манхеттен, то з переляканими еквадорцями — фінансистами та урядовцями. Він залагоджував свої справи в доччиній кімнаті, бо хотів, щоб вона чула його розмови. Вони були дуже близькі між собою. Селіна не знала матері — та померла під час пологів.
Я думаю тепер про Селіну з її невидющими зеленими очима як про один з експериментів природи — адже вона успадкувала свою сліпоту й мала передати її далі. Тоді, в Гуаякілі, вона мала вісімнадцять років, і найкраща дітородна пора в неї була попереду, їй сповниться лише двадцять вісім, коли Мері Хепберн запропонує їй узяти участь у недозволених капітаном експериментах з його спермою. Селіна відмовиться. Та якби вона вбачала хоч якісь переваги в сліпоті, то, мабуть, спробувала б передати її далі.
Слухаючи в Гуаякілі, як її соціопат-батько все накручує телефон та облагоджує свої дільця, юна Селіна й не здогадувалася, що їй судилося спаруватися з Хісако Хірогуті, яка саме була через два номери від неї, й виховувати пухнасту дитину.
У Гуаякілі вона була спарована з власним батьком, який, здавалося їй, володіє цілою планетою й може робити що завгодно, коли завгодно і де завгодно. Великий мозок Селіни підказував їй, що життя її мине безпечно й весело, мине всередині своєрідної електромагнітної бульбашки, створеної її невгамовним батьком, і він захищатиме свою доньку й після смерті — навіть коли настане його черга потрапити до голубого тунелю, що веде до потойбічного життя.
Читать дальше