Курт Воннегут - Галапагос (журнальний варіант)

Амброс Бірс (1842-?)

Чи:

І таке інше.

Востаннє шлюб на Галапагоському архіпелазі, а отже, й востаннє на Землі, люди взяли на острові фернандіна в 23011 році. Тепер ніхто вже й уявлення не має, що таке шлюб. Мушу визнати, що цинічне ставлення «Мандаракса» до цього інституту в часи його розквіту нині мені здається значною мірою виправданим. Мої власні батьки, одружившись, прирекли себе на нещастя, а Мері Хепберн, коли вже геть постаріла на Санта-Росалії, якось сказала пухнастій Акіко, що вони з Роєм, цілком імовірно, були єдиним щасливим подружжям в усьому Іліумі.

А важким і нещасливим шлюб у ті далекі часи був через того ж таки підбурювача багатьох інших бід — через великий мозок. Ця незграбна розумова машина здатна була тримати в собі так багато суперечливих суджень про таку величезну кількість різних предметів одночасно й перескакувати від одного судження чи предмету до іншого так стрімко, що суперечка між чоловіком і дружиною у стресовому стані легко могла перейти в бійку, як поміж людьми з зав’язаними очима на роликових ковзанах.

Наприклад, подружжя Хірогуті, чиє шепотіння могла б почути крізь стінку шафи Мері, саме тоді з блискавичною швидкістю змінювали свої судження щодо себе й свого партнера, а також щодо кохання, сексу, роботи, світу й усього іншого.

За одну мить Хісако впевнювалася, що її чоловік дурний як пень і що їй разом із майбутньою донькою треба від нього рятуватись. Та вже наступної миті вона вірила, що ЇЇ чоловік, як казали всі, — найяскравіша особистість, що сперечатися не слід, що він їх визволить із цієї халепи якнайшвидше і з найменшими втратами.

Була мить, коли подумки Дзендзі проклинав дружину за безпорадність, за те, що вона зв’язує йому руки й ноги, а наступної миті він уже присягався — знов у думці, — що, як буде треба, накладе головою, але врятує цю богиню з її ще не народженою донькою.

Яка ж користь була з таких емоційних змін, щоб не сказати недоумкуватості, у головах живих і високорозвинених істот, що мали співіснувати разом досить довго, принаймні доти, доки виховають людську дитину — адже на це йшло близько чотирнадцяти років?

Дзендзі раптом почув свій голос, що уриває мовчанку й каже:

— Тебе бентежить щось інше. — Він мав на увазі, що її гнітить щось особисте, а не ця халепа.

— Hi, — відповіла вона.

І в цьому полягала ще одна особливість великого мозку: без ніяких вагань він робив таке, на що «Мандаракс» був просто нездатний; мозок брехав і знову брехав.

— Тебе вже цілий тиждень щось турбує, — мовив він. — Чого ти не скажеш усе відверто? В чому справа?

— Ні в чому, — відповіла Хісако.

Ну який сенс чотирнадцять років спілкуватися з таким комп’ютером, коли ніколи не знаєш — правду він каже чи ні?

Вони розмовляли по-японському, а не тією ідіоматичною американо-англійською мовою мільйоннорічної давності, якою користуюсь я в цій розповіді. До речі, Дзендзі весь час перекладав «Мандаракса» з руки в руку і, не маючи, звісно, такого наміру, мимоволі примусив його дублювати всю їхню бесіду мовою індіанців навахо.

— Що ж, — сказала нарешті Хісако, — як хочеш дізнатися, про що йдеться, то слухай. Якось у Юкатані я бавилася з «Мандараксом» на «Ому» — то була стометрова Макінтошева яхта. Ти тоді раз у раз пірнав по затонулий скарб.

Макінтош і справді посилав Дзендзі, хоча той ледве вмів плавати, з аквалангом на сорокаметрову глибину забирати з іспанської галери битий посуд та гарматні ядра. Макінтош і свою сліпу дочку Селіну змушував пірнати, прив’язуючи її за руку до себе триметровою нейлоновою струною.

— Я тоді випадково виявила, що «Мандаракс» може таке, про що ти чомусь забув мені сказати, — вела далі Хісако. — Хочеш знати, що саме?

— Ні, не хочу, — відказав Дзендзі.

Тепер брехати була його черга.

— «Мандаракс», виявляється, прекрасно навчає мистецтва аранжувати квіти. — Саме цим завжди пишалася Хісако.

Та її почуття власної гідності було глибоко вражене: ця маленька чорна коробка вміє не лише навчати того самого, що й вона, Хісако, а робить це на тисячі різних мов.

— Я збирався розповісти тобі про це. Мав розповісти, — відповів Дзендзі.

Це була ще одна брехня, а те, як Хісако дізналася, що «Мандаракс» володіє ікебаною, було просто неймовірним — як, скажімо, те, коли б вона вгадала цифрову комбінацію до банківського сейфа. Вона вельми неохоче вчилася користуватись «Мандараксом» і до самої смерті так його до ладу й не освоїла. Але, безладно натискуючи кнопки там, на «Ому», вона раптом усвідомила, що «Мандаракс» утовкмачує їй: найкрасивіші комбінації квітів мають один, два чи, щонайбільше, три елементи. Якщо елементів три, повчав «Мандаракс», то всі вони або принаймні два з них можуть бути однакові, але всі три не мають бути різні ні в якому разі. «Мандаракс» розповів їй про співвідношення між висотою різних елементів у комбінаціях, а також між елементами та висотою й діаметром вазонів, ваз та кошиків.