Дэниел Киз - П'ята Саллі

Я подумала, що то божевільня так зводила з розуму нас обох. Але Саллі заспокоїлась і слухала його. А потім вона кивнула і просто спокійно вмостилася. Вона не опиратиметься. Не боротиметься. І, можливо, ті, хто це з нею зробили, повернуться та знімуть кайданки.

Вона намагалася відключити мозок, але це не спрацьовувало, тож вона почала думати про свого справжнього батька, поштаря Оскара, який зник після того, як помер її дідусь.

Саллі згадала обличчя, яке шукала. Вона так часто шукала його, коли гуляла вулицями, шукала ті сумні, ледь заплющені очі, через які Оскар скидався на сновиду, шукала плечі, згорблені від усіх тих років із поштовою сумкою (але в її снах він був Піщаним Чоловіком [71] Sandman — містичний персонаж фольклору народів Північної Європи, який сипле дітям в очі чарівний пісок, що навіює сон. і замість листів у його сумці був чарівний пісок, як вони завжди вдавали, коли він розповідав їй казочку на ніч). І вона почула його пустотливий сміх, ніби він хихотів сам до себе уві сні. Чи то він сміявся в її сні?

Саллі була впевнена, що його зникнення — то просто першоквітневий жарт, і одного дня він повернеться на їхню вулицю, підійде ззаду, затулить руками їй очі та скаже: «З Першим квітня, маленька Саллі». Або покаже пальцем кудись вбік та гукне: «Глянь, там качка! — і вона повернеться в той бік, а він радісно заспіває: — Надурив! Надурив! За пенні книжечку купив!» Він завжди жартував та грався словами, коли брав її з собою на свій поштовий обхід. «Глянь, там песик із двома хвостиками! — а тоді: — Перше квітня! Брехня всесвітня! Вчителю скажеш піти на дровітню!»

Сумні очі та усмішка, ось, що вона бачила, коли він будив її до школи. «Прокидайся, Спляча Красуне. Ти ж не хочеш засмутити свого вчителя».

Він завжди слідкував за часом для неї. Чому ж він побіг тоді на той поїзд і залишив її саму на станції? Він так заглибився у думки про те, щоб доправити пошту, що забув про неї? Саллі плакала, коли поліцейський знайшов її на платформі та відвів до відділку, щоб подзвонити матері, аби та приїхала й забрала її.

А одного дня вони з мамою повернулися до того ж відділку, щоб заповнити заяву про зникнення людини. Та як Оскар міг зникнути? Як він міг загубитися? Він же повинен був десь знайтися. Вона знала, Оскар давно загубився десь у себе в голові, коли вона бачила, що він після того, як будив її щоранку, сидів сам за ранковим столом, втупившись перед собою, ніби його очі зараз заплющаться. І коли вона вже була впевнена, що він зараз задрімає, Оскар вголос сміявся, пригладжував пальцем вусики та хитав головою, повторюючи: «Оскаре… Оскаре!» — ніби лаяв сам себе. А тоді його повіки знову сумно опускалися, ніби усвідомлював, де він та хто.

Пізніше вона замислювалася, про що він думав тими днями, до того, як загубив себе. Мріяв про море? Її мама якось сказала, що Оскар, скоріше за все, втік до моря, бо коли він був ще хлопчиком, то любив кораблі та був морським скаутом, а його батько до того був бравим моряком, та й він завжди говорив про те, щоб поїхати до моря. Але вони одружилися одразу після того, як Оксар закінчив школу, а мама кинула школу, і через півроку народилася Саллі. Вона завжди знала, що мама соромилася цього та побивалася через це.

Та Саллі не вірила, що він утік до моря. Вона все одно уявляла, що він наче Піщаний Чоловік йде по хіднику з поштовою торбою, повною сонного піску, і одного дня вона його побачить, підбіжить ззаду, затулить ручками очі та прошепоче: «Відгадайте хто, пане Дрімотнику? Вгадайте, хто?»

Саллі хотіла, щоб Оскар був тут зараз. Вона думала, чи не втік він кудись, щоб почати нове життя. Чула, що чоловіки так роблять, — знаходять собі нову дружину, заводять нових дітей, прибирають нове ім’я та цілком іншу особистість.

Чим більше вона думала про Оскара, тим швидше її думки проносилися в голові, розум летів настільки швидко, що я не могла цього витримати. Я мушу вийти. Цей поїзд несеться так стрімко. Мені потрібно його уповільнити. Чому їй так важко приймати прості рішення? Що одягти? Що їсти? На якому поверсі вийти з ліфта?

Оскаре, допоможи мені!

Докторе Еш, допоможіть мені!

Господи, допоможи мені!

Вона мусила розповісти докторові Ешу про Оскара. Як коли їй було шість, вона раніше за всіх знала, що він не повернеться. Як вона знала, що щось не так тієї ночі після казки, коли він подумав, що уявний пісок із його торби змусив її заснути. Він нахилився до неї, поцілував у щічку та прошепотів: «Приємних снів, Спляча Красуне, поки твій Прекрасний Принц не розбудить тебе поцілунком», — і, киваючи та усміхаючись, вийшов із кімнати. Тоді Саллі бачила його востаннє.