Дэниел Киз - П'ята Саллі

— Це єдиний шлях, Саллі. Я планую почати групову терапію зі всіма вашими особистостями, і хочу, щоб ви перебували в лікарні, де буде цілодобовий нагляд.

— А як щодо моєї роботи?

— Скажіть Еліоту і Тоддові, що вам потрібна відпустка — на тиждень-два — через стан здоров’я. Ви не мусите заглиблюватися в деталі. Для вас я тут все сам організую.

Вона кивнула.

— Як скажете.

Коли Саллі вийшла з кабінету, то відчула, як напружилося все її тіло, кожен м’яз напнувся, ніби тятива. Вона подумала, чи не спакувати валізу та втекти геть. Але знала, що вона так не вчинить. Вона зустрінеться зі страхітними людьми, які розривали її життя на шматки, віч-на-віч, і ця зустріч або зцілить її, або просто вб’є.

Наступного тижня Саллі перебралася до клінічного центру психічного здоров’я Мідтауна. Вона лежала у загальній палаті на третьому поверсі, який скидався більше на вестибюль нового готелю, ніж на лікарню. Але їй було страшно серед медсестер та інших лікарів і пацієнтів, тому Саллі спакувала психічну валізу та виписала свою свідомість з цього готелю. Контроль на себе взяла я. Патякалка-Даффі час від часу заглядала в мою палату, інколи будила мене серед ночі та постійно запитувала, хто я. Я знала, що вона нам не вірить, тому влаштувала грандіозну сцену й назвала кілька нових імен, вдаючи з себе інші особистості. Вона дуже зацікавилась, коли я представилась чотирирічною Луїз, яка шукає свою мамусю. А одного дня я сказала, що мене звуть Мартін Косак, який обікрав банк у Таксоні. Даффі все це записувала.

Я познайомилася з багатьма приємними людьми в яскравому, обставленому кімнатними рослинами покої для відпочинку, але коли розійшлася звістка, що в мене множинна особистість, інші пацієнти почали ставитись до мене як до божевільної.

— Хто ти сьогодні? — спитала мене літня білява жіночка.

— Джек Ґвалтівник, — сказала я. — І у свій час я зґвалтував багатьох літніх жіночок.

Вона кинулася навтьоки. Знаю, це було не дуже гарно, але від дурнуватих питань, як оце, мене просто теліпало.

Я потоваришувала з Меріенн, дівчиною з клоччастим волоссям та прищами на обличчі, яка все розповідала мені, яка я гарна та приязна, і коли б я не прийшла до кімнати для відпочинку, щоб скрутитися на одному з веселкових поролонових диванів, вона приходила та сиділа зі мною. Меріенн любила чимало пліткувати, а я любила слухати, бо їй було так приємно першою повідомляти новини, й тому, що ми обидві були пацієнтками Роджера.

На третій день я повернулася до кімнати для відпочинку після цілої серії тестів, серед яких були навіть ті, де показують чорнильні плями, та ще один, що називався «Каліфорнійський психологічний питальник». Я змучилася та не мала настрою, тому хотіла просто посидіти, пограти в солітера. Але прийшла Меріенн та підсунула до мене крісло.

— Я більше не хочу, щоб доктор Еш мене лікував, — сказала вона.

Я не звернула на неї уваги, тільки продовжила розкладати карти.

— Чому?

— Усі про нього говорять. Я підслухала трьох лікарів у їдальні, коли прибирала зі столів, і вони казали, що хочуть усунути його з консультуючого персоналу, але бояться через це потрапити в халепу. Ще один лікар назвав його диктатором і сказав, що коли доктор Еш приймає рішення, він не слухає чужої думки. Він вважає, що сам все знає краще.

— Можливо, так і є. — Я застрягла, тому зшахраювала, вицупивши туз знизу колоди.

— Вони кажуть, що він стільки часу витрачає на твій випадок, що не достатньо займається іншими своїми пацієнтами, й решта мусять прикривати його. І вони мають рацію. Еш проводить із тобою більше часу, ніж з нами.

— Ну, — пирхнула я, — тому, що мене — п’ятеро, а ти — лишень одна.

У Меріенн щелепа відвисла.

— Ти це визнаєш?

— Чи визнаю я? Я пишаюся цим. Таким чином я вп’ятеро розумніша, вп’ятеро красивіша та вп’ятеро сексуальніша за решту.

Вона спопелила мене поглядом.

— Ну ти й сука. Всі кажуть, що ти лише прикидаєшся, щоб привернути його увагу, і забираєш час, на який заслуговуємо всі ми.

Я розсміялася.

— Звісно. Насправді я актриса. Незабаром зніматимуть фільм про розщеплення особистості, а я так готуюся до ролі. Стану дуже відомою персоною.

— Ти мене дуриш. Ти не сприймаєш мене серйозно. Знаєш, що ще я почула? Медсестри говорили, що його дружина повісилася на дереві в їхньому дворі, бо не могла більше витерпіти життя з ним.

— А ти довбана брехуха і прищава нікчемна шльондра.