Дэниел Киз - П'ята Саллі

Жодну з частин цього видання не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без письмового дозволу видавництва

Перекладено за виданням: Keyes D. The Fifth Sally: A Novel / Daniel Keyes. — Boston: Houghton Mifflins, 1980. — 278 p.

Переклад з англійської Володимира Куча

© Daniel Keyes, 1980

© Hemiro Ltd, видання українською мовою, 2017

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», переклад та художнє оформлення, 2017

Отже, мене звуть Деррі, й саме мене вибрали для того, щоб все записати, бо я єдина, хто знає, що з нами відбувається, а хтось же мусить вести протокол, щоб люди справді зрозуміли.

Тож, найперше, то не я надумала вийти з квартири однієї дощової квітневої ночі. Це почалося з того, що Нола розмірковувала про грецькі трагедії, які вона постійно читає, й про те, в якому вона депресивному стані. Потім вона згадала дитинство, літо на пляжі, й вирішила, що хоче знову побачити океан. Вона поїхала в метро з Мангеттену [1] Manhattan — один із п’яти міських округів міста Нью-Йорк. (Тут і далі прим. пер., якщо не вказано інше.) до Коні-Айленду [2] Coney Island — півострів, що розташований у південній частині Брукліна, — найзаселеніший район Нью-Йорка. Відомий своєю перекусною Nathan’s Famous, у якій проводять світові чемпіонати з поїдання хот-догів. й розпочала свою прогулянку. Всі атракціони та розважальні заклади вже позачинялися, вулиці між Нептун-авеню і Мермейд-авеню спорожніли, й там залишилися хіба кілька нужденних п’яниць, які позамотувалися в газети та, скрутившись калачиком, лежали під дверима. Від цього їй погіршало, бо здалося, ніби то час завмер в очікуванні літніх збіговиськ. Вона подумала, що в сльотавий квітневий вечір Коні-Айленд стає найбезлюднішим місцем у світі.

Окрім «Нейтанз», вона згадала, що в них було відчинено цілий рік, ніби там — оаза світла та тепла, й повільно посунула в бік перекусної. Зовні на тротуарі стояли кілька людей, попиваючи каву з пластикових стаканчиків, заїдаючи картоплею фрі й «найвідомішими хот-догами у світі». Якби я не була на дієті, то купила б собі одну соковиту сардельку, посипану квашеною капустою та политу зверху гірчицею. Немає нічого кращого, ніж запах хот-догів і картоплі фрі в мрячну ніч. Але Нола хотіла подивитися на океан. Вона зупинилася та поглянула на вуличний годинник, щоб звірити з власним та зафіксувати час у голові.

Я побачила трьох молодих хлопців у залатаних джинсах і денімових куртках із шипами. Вони передавали одне одному пінтову [3] Пінта ≈ 0,47 л. пляшку, загорнуту в коричневий пакунок, попивали з неї та не зводили очей із Ноли, яка йшла темною алеєю між «Нейтанз» і кіоском солодощів «Заморожений крем». Вона прямувала до узбережжя, згадуючи літо двадцятирічної давнини. Як гралася на переповненому пляжі, будувала піскові замки, а потім лізла у воду, щоб змити пісок.

Коли вона зійшла під темний дощаний поміст, то ступила на мокрий пісок, скинула взуття й відчула його між пальцями. Ідея померти в морі часто спадала їй на думку. Нола думала, ось воно, Гомерове виноцвітне море [4] Виноцвітне море (англ. Wine-dark) — метафора, яку часто використовував Гомер для опису морської стихії. , доки підходила до його чорноти, скидаючи дорогою пластиковий дощовий капелюх у пісок, але ті піски кишіли брудом, сміттям, гноєм та презервативами, які винесло море після поневірянь на берег, наче звістки інших часів. І чому, задумалась Нола, вона міркує про презервативи, хоча сама цнотлива і готова зробити аборт власної долі? Можливо, їй варто було також залишити звістку, в якій вказала б, що більше не може жити цим пошматованим життям, й утопити себе — це краще рішення, ніж порізати вени.