Дэниел Киз - П'ята Саллі

Здається, я зайшла задалеко. Та якого біса, мене просто нудило від того, як всі лаяли Роджера. Меріенн різко кинулася на мене, розкидала карти та штовхнула мене знову в крісло. Я гепнулася на підлогу. Тоді вона вилізла на мене, смикаючи за волосся. Я подумала, що й сама зможу дати собі раду з кощавою Меріенн, бо Джинкс вб’є її швидше, ніж та оком змигнути встигне. Мені не потрібні були зайві проблеми в лікарні.

Ми качалися підлогою, вона розірвала мою сукню, але я вхопила її у ведмежий захват і сіла на неї зверху. Вона заверещала.

— Я тебе ще дістану! Ти пошкодуєш, що взагалі мене зачепила!

— Я тебе зачепила? Та це ти перша…

Не встигла я договорити, як мене хтось зіштовхнув із Меріенн. Патякалка-Даффі та інша медсестра схопили мене за руки та викрутили їх. Меріенн підскочила з підлоги та вгатила мене в живіт, доки мене тримали. Троє на одну — це нечесно, тому я послала за підкріпленням.

Джинкс брикнула ногою, буцнула Меріенн прямісінько в підборіддя та вирубила її. Тоді вона раптом звисла, чим захопила медсестер зненацька. Коли вони розслабилися, Джинкс вивільнила руку та огріла одну з них лівим джебом, а затим другу — правим кросом. Вона почула свисток та звук тривоги і побачила, як інші пацієнти зіщулилися в кутку. Але вона ще не закінчила з медсестрами. На підлозі була кров, і вона знала, що то не її.

Даффі відповзла геть, знову спробувала вчинити напад, але Джинкс перехопила її, копнула та вкусила. Двері до кімнати розчахнулися й всередину прибігли троє чоловіків-санітарів. Один тримав гамівну сорочку. Чоловіки оточили Джинкс, й вона відпустила Даффі.

— Сюди, підходьте, падлюки! Я з вами всіма розберуся!

Від крові в роті її нудило, але зараз блювати не хотілося. Потрібно було не дозволити їм дістати себе.

Здоровенний санітар схопив її у ведмежий захват. Джинкс хотіла заїхати йому по яйцях, але він захистився ногою і тільки стиснув її сильніше.

— Ну ти й мегера, — засміявся він.

— Тримай, Тобі. Зараз причепуримо її в цю сорочечку.

— Господи, хутчіш!

Джинкс намагалася вчепитися в нього нігтями, але той крутився та ухилявся. Нарешті вони притиснули її до підлоги, зодягнувши в полотняну сорочку.

Чому вони зачинили її в дурці? Це такий, блядь, мерзотний трюк, запроторити її в божевільню, а тоді почати бійку. Вона добре знала, що до добра це не доведе.

— Думаю, треба повідомити доктора Еша. Це його довбана проблема.

Інший санітар кивнув.

— Він із ними надто лагідний, а розбиратися з цим лайном мусимо ми. Ти подивись, як вкусила мене. Ще сказ дістану.

Даффі підвелася з підлоги та сказала:

— Я нею займусь. І сама повідомлю кого треба. Тільки допоможіть мені відвести її в палату та прикувати до ліжка. Оскільки доктор наказав за жодних умов не давати їй «Торазину» [70] Thorazine — заспокійливий засіб. , то хай ця сука декілька днів прохолодить свою сраку на самоті. У нас все під контролем. Не варто турбувати нашого дорогого доктора на вихідних.

— Ти скоро здохнеш, — огризнулася Джинкс. — Одного дня тобі доведеться мене випустити, я прийду до тебе та виріжу твоє серце.

Даффі зміряла її холодним поглядом, приховуючи свій гнів.

— Гарно граєш, Саллі. Та сьогодні трохи переграла. Ти можеш обманювати доктора Еша, але нас не обдуриш.

Вони напівтягнули-напівнесли Джинкс до кімнати та заштовхнули її в середину. Вона пручалася, доки санітари пристібали шкіряні браслети та манжети на ногах до ліжка. Вона горіла від люті.

— Ну і хуй із ним, — пхикнула вона. — Це все одно була не моя бійка. Якого хера я маю тут стирчати і терпіти цю погань? Марш назад, Деррі.

— Не я, — відповіла я. — Я не зношу, коли щось сковує мої рухи.

— Ну, я забираюся, — сказала Джинкс, — тому хай повертається наша чмошниця.

Я відчувала себе дещо винною, бо то аж ніяк не було провиною Саллі. Але краще вона, ніж я. Тому я просто дивилася, як Джинкс виходить геть. Тоді в мене з’явилося це дивне відчуття, ніби хтось інший стояв і спостерігав разом зі мною, хоча я знала, що таке неможливо, бо «слідопиткою» була я, і я знала всіх. Та це несуттєво, бо коли Саллі прийшла до тями й побачила, що її ноги та руки прикуті до ліжка, вона почала кричати, стогнати і борсатися в наручниках.

Тоді той голос знову з нею заговорив, м’який та дружній: «Заспокойся, Саллі. Ти заб’єшся, якщо будеш отак смикатися. Тобі потрібно набратися терпіння. Довірся докторові Ешу. Цілком довірся йому та познайомся з іншими. Я погоджуюся з ним, якщо не вжити негайних заходів, є велика небезпека для вас усіх».