Дэниел Киз - П'ята Саллі

— А як щодо цього місця? — спитала я, коли він повернув на приватний резервний паркінг. — Хіба воно не спокушає?

— Тут по-іншому, — сказав Тодд. — Я не граю. Тут крутяться не мої гроші.

Він побачив недовіру в моїх очах і засміявся.

— За кілька хвилин сама побачиш.

Замість звичайного входу для учасників чи на трибуни, ми зайшли через спеціальний. Охоронець кивнув нам і торкнувся свого кашкета, віддаючи честь:

— Добривечір, містере Крамер.

Літній чорношкірий чоловік, який керував приватним ліфтом, кивнув, коли ми пройшли повз нього. В руці він тримав позначений примірник «Збірної програми перегонів».

— Добривечір, містере Крамер, — сказав він, проводячи нас поглядом. — Як вам Принц Індії у першому заїзді?

— Минулого разу він взагалі ніяких грошей не виграв, Джейсоне.

— Еге, — сказав Джейсон, чухаючи голову тупим кінцем олівця, яким заповнював форми. — Але того разу доріжка була геть в болоті. Сьогодні сухо. Я думаю поставити на нього двійку. Чув від однієї жінки, яка прибирає в кімнатах жокеїв, той наїзник сказав їй, що збирається виграти перегони.

— Джейсоне, ти вже тут досить довго працюєш, щоб самому краще знати, що до чого.

— Еге ж, я зазвичай взагалі уваги на ті поради не звертаю, та сьогодні все одно цілий ранок про того коня думаю. Мені снився цей Принц Індії, який на день народження отримав стільки ж золота, скільки важить сам. Я подумав, що то, мабуть, не просто збіг.

— То твої два долари, Джейсоне. Думаю, немає різниці, як їх витрачати.

— Раніше ви зі мною не так розмовляли, містере Крамер.

— Джейсоне, ти ж знаєш, я побував на самому дні. Вибиратися звідти — то довжелезний та марудний шлях, і не думаю, що в мене ще будуть шанси.

Джейсон усміхнувся.

— Ну, так глибоко, як ви, я не пірнав, містере Крамер. Лише час від часу ставлю свою двійку просто для розваги.

— Продовжуй в тому ж дусі, і тобі не знадобиться «Клуб анонімних азартних гравців». Просто для розваги.

Ми вийшли з ліфта на найвищому поверсі, й коли Джейсон нас пропустив, я зрозуміла — в кожного з нас своє пекло.

— Яким мало б бути пекло азартного гравця? — спитала я Тодда. — Смажитися на вогні з програшних квитків? Чи повзати у вічному пошуку переможного білета, який випав із дірки у тебе в кишені?

Він глянув на овальну доріжку, поки ми піднімалися. Яскраве світло віддзеркалювалося від жокеїв, які красувалися у своїх шовкових формах.

— Для чого щось вигадувати, якщо воно просто тут? Як на мене, пекло гравця — це не мати змоги самому розважитися в грі.

Поки ми йшли, різні люди махали Тодду — букмекери у своїх віконечках, прибиральники, продавці їжі. Здається, всі його тут знали і любили. Коли ми проходили повз кімнату для преси, кілька спортивних коментаторів привітали його. Він помахав їм рукою та глянув на годинник.

— П’ятнадцять хвилин до першого заїзду, — повідомив Тодд. — Час зустрітися зі Стеном. — Він провів мене до маленької кімнати під зовнішніми, схожими на місток, сходами, що вели до будки ведучого перегонів.

Ми піднялися спіральними сходами до оглядової кабінки зі скла та металу. Пишногруда брюнетка сиділа коло скляних дверей і гортала сторінки «Сповідей світу кіно». Коли вона побачила Тодда крізь скло, то наче не впізнала його, але потягнулася рукою і відімкнула двері, щоб впустити нас, а тоді повернулася до свого журналу.

— Це Голлі, — сказав Тодд, — дівчина Стена. Два роки тому вона виграла конкурс «Міс Енґлвуд».

У верхній частині кабінки за столом з мікрофонами сиділи та розглядали іподром Стен зі своїм асистентом. Стен дивився крізь свій бінокль, як коні урочисто йдуть доріжкою.

— Сухо сьогодні, — сказав Тодд.

Стен підвів голову. В нього було хлопчаче обличчя з байдужим виразом, ніби в сумного блідолицього клоуна. Він кивнув, потягнувся до невеликої шкіряної сумки з лямкою, розстебнув її та витягнув скручену пачку стодоларових купюр, скріплену гумкою. Він подав її Тодду, який відрахував лишень двадцять банкнот, знову зв’язав гроші гумкою та сховав їх собі в кишеню штанів.

– Є щось на перший заїзд? — спитав Тодд.

Стен підвів свій бінокль та розглянув рисаків, які саме обходили доріжку та поверталися до паддоку [63] Паддок — відгороджений майданчик, приєднаний до стаєнь та призначений для утримання коней на відкритому просторі. .

— Ні. Є чотири хороші скакуни — надто близькі до перемоги, щоб ставити на когось одного. Почекаємо другого заїзду. Подзвониш. — Коли Стен говорив, у його голосі звучали жорсткі, без емоцій нотки, які пасували його обличчю.