Лорен Грофф - Долі та фурії

Дуже молодий афроамериканський режисер пильно розглядав Ланселота, відтак спитав:

— Саттервайт? Я саме закінчив Васар. Там був Саттервайт Хол, — і Ланселот трохи поморщився, зітхнув. Його неприємно вразило, коли навесні цього року він одвідав свою альма-матер для читання лекції, і декан у своєму вступному слові, розхвалюючи його на всі заставки, серед іншого згадав, що родина Ланселота сприяла спорудженню гуртожитку для школи. Лотто покопирсався в пам’яті й згадав, як у вихідні перед випуском він знайшов Саллі, яка стояла перед величезною ямою, на дні якої працювали бульдозери. У неї було зосереджене обличчя, вітер метляв полами спідниці об її худі ноги. Вона взяла його під руку й повела геть.

Це правда, що він подавав документи лише в одну школу і що лист із повідомленням про зарахування був, очевидно, відправлений йому додому — у Флориду. Він його ніколи не бачив.

Якщо існувала підступність, то на ній завжди стояла печатка Антуанетти.

— О, — сказав він режисерові, який не зводив з нього очей. Мабуть, обличчя Ланселота видавало його. — Це не має жодного стосунку.

Зовні над ґанком загорілися світлові індикатори: мабуть, датчик спрацював на єнота. Коли вони вийшли надвір, небо було як темно-синій оксамит. Вони винесли цілого лискучого лосося на листках капусти й кружальцях лимона та миску салату з квіної.

Ланселот раптом помітив, що він говорить без упину. Він був просто в екстазі від перебування тут. Хтось усе підливав йому вина. Деякі художники зникли перед десертом, та більшість присунулися поближче до його столу. Він розповідав історію про свій невдалий політ трапом літака; він розповідав історію про катастрофічний кастинг ще як він був актором, коли його попросили роздягнутися до пояса, а він зовсім забув, що того ранку Матильда в душі вистригла в нього на грудях смайлик.

— Я чула, що ви — герой, — сказала поетеса, смакуючи крем-брюле, поклавши руку йому на плече. Вона так сміялася, що в неї на очах виступили сльози. — Утім і гадки не мала, що аж такий.

За іншим столом сиділа жінка в туніці, трохи схожа на індійку. У Ланселота все похололо всередині: а раптом Лео — це скорочено від Леона. А що, бувають жінки з чоловічими голосами. У неї було біле пасмо у чорному волоссі, і це було достатньо ексцентрично для творця тієї опери, яку він дивився цього літа. В туніці її руки виглядали дивовижно, наче крила сови. Аж раптом вона встала, віднесла свою тарілку й приладдя на кухню. Він спіймав облизня. Вона не хотіла з ним зустрічатися.

Тепер вони були в головній залі з басейном і столами для пінг-понгу, і він грав. Хоч і сп’янів, його реакція була миттєвою: він радів, що все ще був у сякій-такій спортивній формі навіть після свого ув’язнення в гіпсі протягом літа. Хтось приніс віскі. Коли він зупинився, важко дихаючи і відчуваючи, як заболіла його слаба ліва рука, навколо нього утворилося невеличке коло з творчого народу. Ланселот автоматично увімкнув свій шарм.

— Як ваше ім’я? А чим ви займаєтесь? — розпитував він кожного.

Художники! Нарцисисти!

Одні маскуються краще за інших, але всі вони, немов діти, що стоять на краю дитячого майданчика і, запхавши пальця в рот і витріщивши очі, спостерігають, як інших одного за одним приймають у гру. Кожен із тих, кого запросили до розмови, таємно радіє, що нарешті хтось зрозумів, яка він важлива особа.

Що найважливіша людина в кімнаті визнала і їх майже такими самими найважливішими в цій кімнаті. Навіть якщо це лише так здається. Навіть якщо це буде лише в майбутньому.

Бо Ланселот знав, так щедро осяваючи собою всіх навколо, що в цьому місці лише він один був справжнім митцем.

Коли настала його черга, яскравий рудоволосий хлопчина, що все червонів, вимовив своє ім’я так тихо, аж Ланселоту довелося перепитати його, і в погляді хлопця промайнуло щось таке — упертість, радісний подив — коли він повторив: «Лео».

Ланселот ворушив губами, аж поки нарешті спромігся вимовити:

— Ви Лео? Лео Сен? Лео Сен — композитор?

— Власною персоною, — підтвердив Лео. — Радий із вами познайомитися.

Й оскільки Ланселот усе ще не міг до пуття говорити, рудий хлопчина холодно продовжив:

— Ви, мабуть, сподівалися побачити індійця, так? Зі мною це часто трапляється. Мій батько напівіндієць і має саме такий вигляд. Гени моєї матері приглушили його гени. Однак моя сестра виглядає, як актриса з Боллівуду, і ніхто не вірить, що ми рідні хоч на йоту.

— І весь цей час ви просто стояли тут? — запитав вражений Ланселот. — І дивились, як я клею дурня?