Лорен Грофф - Долі та фурії

Вона скривилась і знизала плечима.

— Он як, — сказав він. — Жодна з них.

— Забагато переказів, — зауважила вона.

— Ну не Афганістан же.

— Так, — погодилася Матильда. — Справді, це єдина чудова ідея. Хіба що дуже вже двічі по два. Занадто очевидно. Зроби її більш алегоричною.

— Прикуси-но язичок, зловредна жінко, — сказав він.

Матильда засміялася.

— Мабуть, це те, що вам обом доведеться узгодити так чи інакше. Тобі й цьому твоєму Лео Сену.

— Лео. Я почуваюся чепурним підлітком, з широким поясом і краваткою-метеликом, який зібрався на зимові танці, — сказав він.

— Ну, любий, це те, що люди іноді відчувають, зустрічаючи тебе, — м’яко сказала Матильда, дуже м’яко.

Його будиночок був маленький, кам’яний, з каміном, недалеко від головного будинку, де всі збиралися на обід і на сніданок. Він почав уже турбуватися з приводу льоду, можливе падіння через свою ще ненадійну ногу. Тут був стіл, стілець і ліжко нормального розміру, що означало, що його ноги звисатимуть аж до гомілок.

Матильда сіла на його краєчок і підстрибнула. Рама запищала, як миша. Ланселот сів поряд і підскочив, не потрапляючи в ритм. Він поклав руку на її ногу й підскок за підскоком пересував її вгору, аж поки його палець не вперся в її пах. Він зігнув палець і підчепив еластичну тканину, під якою його зустріла очікувана пишність. Вона встала, він перестав підстрибувати, і, не засунувши штори, вона відсунула вбік промежину своїх трусиків й осідлала його. Він зарився головою в її сорочку, насолоджуючись тамтешньою привітною темрявою.

— Привіт, незачепо, — сказала вона, сіпаючи його кінчик. — Струнко.

— Три тижні, — промовив він, коли вона впускала його. Вона рухала стегнами, як наїзниця. Він сказав:

— Так довго без розрядки.

— Але не для мене. Я придбала вібратор, — сказала вона, задихаючись. — Я назвала його Лансемаля.

Але, мабуть, цього не треба було говорити, бо він відчув напруження, і йому довелося перевернути її на руки й коліна, щоб довершити почате, й поставленою крапкою виявився невиразний оргазм, який не приніс йому задоволення.

Вона гукнула йому з ванної, де намилювалася в раковині з водою:

— Щось мені не хочеться залишати тебе тут. Останнього разу, коли я ненадовго відпустила тебе, ти повернувся з поламаними кістками.

Вона підійшла до нього, стиснула руками його щоки.

— Мій ексцентричний старий чоловік думав, що вміє літати.

— Цього разу літатимуть лише мої слова, — пообіцяв він урочисто.

Вони обоє засміялися. Майже двадцять років разом, і якщо розпечений жар перетворився на тепло й гумор, він перестав бути диким, але його стало легше підтримувати.

Вона сказала нерішуче:

— Тут будуть розкішні жінки, Лотто. А я знаю, як ти любиш жінок. Чи любив. Колись. Тобто до мене.

Він спохмурнів. Ніколи впродовж їхнього спільного життя вона його не ревнувала. Це принижувало її. Його. Їхній шлюб. Він трохи відсторонився.

— О, будь ласка, — сказав він. Вона замовкла, міцно поцілувала його і сказала:

— Якщо я тобі буду потрібна, я приїду. Я за чотири години їзди звідси, але приїду за три.

І тоді вона вийшла за двері; вона пішла.

Сам! Сутінковий ліс заглядав до нього у вікна. У припливі ентузіазму він зробив кілька відтискань. Час був ще не обідній. Він розпакував свої записники, ручки. Вийшов на кругову під’їздну алею навколо будинку, витяг із землі папороть з корінням, посадив її в білий із крапочками кухоль, і поставив його на камінну полицю. Листя по краях почало скручуватися від несподіваного тепла в приміщенні. Коли подзвонили на обід, він пошкутильгав темною ґрунтовою дорогою повз луг зі статуєю оленя. Хоча ні, з живим і досить жвавим оленем. За копицею сіна звернув до пташника в заростях малини, пішов повз сад, де рясніли гарбузи й світилися в пітьмі, повз перерослі стебла брюсельської капусти до старої ферми, звідки доносилися пахощі смачної їжі.

Два столи були вже накриті. Він стояв у французьких дверях, поки хтось не помахав йому, плескаючи по вільному місцю. Він сів, і весь стіл повернувся до нього, мружачись, наче раптом увімкнули яскраве світло.

Ці люди були такі чудові! Нічого було йому так нервуватися. Ось, наприклад, цей кучерявий і знаменитий поет, який показував усім химерний панцир цикади на долоні. Або ця німецька пара, схоже близнюки, з однаковими пенсне й волоссям, наче його їм обрізали уві сні дуже гострим лезом. А цей рудоголовий хлопчина тільки-но з коледжу, який раптово червоніє від жахливої сором’язливості: явно, поет. А ось романістка, блондинка атлетичної статури, непогана, незважаючи на випираючий живіт і фіолетові мішки під очима. До Матильди їй далеко, та її молодість могла б змусити Матильду замислитися. У неї були чарівні білі передпліччя, неначе вирізані з полірованої деревини якогось хвойного дерева. Тоді, коли кожна жінка засліплювала його якоюсь їй одній притаманною красою, одних її передпліч було б для нього досить. Він уявив круглий живіт романістки зі сріблястими розтяжками на ньому, і на якусь мить повернувся молодий Лотто, сексуальний бабій, готовий поринути в дикий розгул. Чудово. Він подав їй глек із водою й відігнав видіння.