Лорен Грофф - Долі та фурії

Він раптово сів. Очі наповнилися гарячою вологою: він був приголомшений цією красою, своїм щастям. А також болем, який почав спливати на поверхню, як атомний підводний човен із глибин.

Він прокинувся у звичний для нього час, 5:26, випливаючи зі сну, в якому він був у ванні, трохи більшій, ніж він сам, повній якогось киселю. Як він не борсався, не міг вилізти з неї. Від болю його почало нудити, і його стогін розбудив Матильду. Вона нависла над ним, душачи його своїм жахливим диханням. Її волосся лоскотало йому щоку. Коли вона повернулася, несучи тацю з яєчнею, рогаликом із сиром і зеленою цибулею, чорною кавою і росяною трояндою у вазі, він помітив, яке збуджене в неї обличчя.

— Як інвалід я влаштовую тебе більше, — зауважив він.

— Уперше за той час, що ми разом, — відказала вона, — ти не тонеш в обіймах чорної депресії і не стрибаєш від божевільного перезбудження. Це чудово. Можливо, тепер ми навіть зможемо разом подивитися цілий фільм, раз ти вже змушений стирчати тут зі мною. Можливо, — продовжила вона, затамувавши віддих і почервонівши [бідолашна Матильда!], — ми могли б разом попрацювати над романом абощо.

Він спробував усміхнутися, та за ніч світ перевернувся, і її прозорість сьогодні здавалась анемією, не нагадуючи ні цукор, ні топлене масло. Яйця були жирні, кава занадто міцна, і навіть троянда із саду його дружини дихала таким солодкавим ароматом, що викликала відразу.

— Хоча ні, — поспішно сказала вона, — це була просто ідея.

— Вибач, люба, — сказав він. — Щось у мене немає апетиту.

Вона поцілувала його в лоб, а потім притулила до нього свою прохолодну щоку.

— У тебе температура. Я дам тобі одну з твоїх чарівних пігулок, — сказала вона, і він ледве витримав, поки вона вовтузилася з пляшкою води, кришечкою, серветкою, і ось пігулка чудово тане в нього на язиці.

Вона підійшла до гамака, звідкіля він поглядав похмуро, хоча надворі сонце витанцьовувало шиммі й гралося в яскравому листі, наповнюючи собою басейн. Три склянки, пляшка бурбону. Уже скоро п’ята година, ну й що? Йому не треба було нікуди йти; йому не треба було нічого робити; він був глибоко пригнічений, він розривався від депресії. Увімкнув «Stabat Mater» Перголезі, і музика виривалася зі спеціальних динаміків у їдальні й долинала аж до нього в гамаку.

Він хотів зателефонувати матері, щоб її солодкий голос обволік його, та натомість на своєму ноутбуці дивився документальний фільм про Кракатау. Намагався уявити, як виглядатиме світ, засипаний вулканічним попелом. Наче якась божевільна дитина пройшла й заляпала увесь краєвид чорним і сірим: потечуть масні потоки, з дерев сипатиметься попіл, масно вилискуватиме дерн. Картинка з царства Аїда. Поля покарань, крики вночі, Поля Асфоделій. [10] Інша назва: поля забуття. Це місце, де більшість душ проводять вічність: ті, хто був недостатньо поганим, щоб нести вічне покарання, але й не досить гарним для Елізіуму. Поля покарань, Поля Асфоделій, Елізіум — частини підземного царства Аїду. Мертві торохтять своїми кістками.

Він насолоджувався жахом, ось що він робив. Упивався нещастям переламати собі кістки. І від копирсання в цьому не було жоднісінької радості.

— Коханий, — м’яко промовила його дружина, — я принесла тобі трохи чаю з льодом.

— Ніякого чаю з льодом, — сказав він. І що це — язик не слухався його, не працював, як слід. Він розпух. Ланселот скосив очі, наче хотів роздивитися його, а потім спробував вимовити скоромовку: Whether the weather be cold, whether the weather be hot, we’ll be together whatever the weather, whether we like it or not. [11] Чи буде погода холодною, чи буде погода спекотною, ми будемо разом, якою б не була погода, подобається нам це чи ні.

— Оце вже точно, — підтвердила Матильда. І тепер він побачив, що на ній була її стара синя спідниця — хіппі-екіпіровка — ще з тієї пори, мільйон років тому, коли вони були новими одне для одного і він накидався на неї по чотири рази на день. Вона ще й досі була спокуслива, його дружина. Вона обережно вилізла у гамак, але цей рух усе ще мільйонами ікл впивався в його поламані кістки. Він застогнав, але стримався й не закричав, просто спостерігаючи, як вона задирає спідницю аж до талії й знімає майку. Збудження цікавості в його завжди зацікавленому збуднику. Але біль знову почав роздирати його. Вона й далі пестила його, та безрезультатно.

Вона припинила.

— Ти, мабуть, зламав і свою основну кістку, — пожартувала вона.

І він ледь стримався, щоб не викинути її з гамака.