Галина Вдовиченко - Львів. Кава. Любов (збірка)

Це був тестамент пані Ядвіги Зборовської, у якому вона заповідала половину свого будинку і саду по вулиці Поліграфічній у місті Львові, половину валютного рахунку з п’ятьма нулями в одному з польських банків та усі свої ювелірні прикраси пані Ірині Давидович. Себто їй… Це означало, що вона… що він…

– У тебе кава збігла, кохана, – на кухню увійшов іще сонний Марек і отетерів від побаченого.

Ірена перечитувала папери. Він прокашлявся.

– Отже, тепер ти все знаєш! Ти – багата спадкоємиця, – сказав він, усміхаючись.

– А чому ти не сказав мені про це одразу? Ти хотів мене одурити? Залишити ні з чим? Навіщо ти так зробив? Для цього ти мене звабив – аби приспати мою пильність? Аби викинути мене на вулицю, посміявшись і поглумившись з мене? – ридаючи, кричала вона. – Чому ти мовчиш? Чому ти не виправдовуєшся? А я тобі повірила… Повірила у щирість твоїх слів, емоцій, почуттів. Ти повернув мені віру в кохання, у справжність стосунків, а насправді… Я ненавиджу тебе!

Він міг би сказати, що й справді мав план відкупитися від неї якоюсь однокімнатною квартиркою у спальному районі міста. Що він уже не у тому віці, коли живуть почуттями. Та за ці два тижні змінив своє рішення – саме завдяки тому, що пізнав її й несподівано закохався. Але знав, що зараз, у такому стані, вона його не почує.

Ірена вдяглася і вибігла з дому. Ввечері вона не повернеться. Він усю ніч чекатиме її, сидячи на порозі будинку. А над ранок надішле повідомлення, що нотаріус чекає на них об одинадцятій…

– Пан Зборовський уже поїхав. Він відмовився від своєї частини будинку з усім умеблюванням на вашу користь.

– На мою?! – здивувалася Ірина, яка приїхала вчасно, разом зі своєю Славкою.

– Ну-у, я тобі казала, що він нормальний фацет! – вигукнула захоплено та.

– Ти підозрювала його перша! І була права. Спершу…

– Півмільйона доларів після сплати усіх податків також будуть ваші, пані Зборовська. Ну і, звичайно, усі ювелірні вироби на суму… у майже п’ятдесят тисяч доларів, такий висновок зробив ювелір, – теж ваші. Прошу перевірити за списком.

Та Ірена зовсім не відчувала сатисфакції. Навпаки, її мордувало гостре відчуття самотності.

– А де сам Марек? – навіть не глянувши на документи, що підсовував їй угодливий нотаріус, запитала вона.

– Не знаю, пані Давидович. Поїхав уже, певно, поспішав дуже. Викликав мене о восьмій ранку. Казав, що кличуть термінові справи вдома.

– У Любліні?

– Пан Зборовський зареєстрований у Кракові.

Ірена раптом зауважила синє-синє небо над високими мурами модернізованої готики та ренесансу кам’яниць на Саксаганського. Польський зодчий, польська вуличка, коханий псевдоошуст-поляк… і в її уяві зазвучав полонез Огінського.

– Ви можете дати мені його адресу?! – несподівано попросила вона.

Валова – вулиця в Галицькому районі Львова. Середмістя.

Вулиця Пеовяків – теперішня вулиця Гвардійська.

Тюрма на Лонцького та Бригідки – тюрми НКВС.

Високий Замок і Кайзервальд – місцевість, яка разом з Лисою горою створює доволі довгий заліснений хребет, одне з улюблених місць прогулянок львів’ян.

Станіслав Людкевич (1879–1979) – український композитор, музикознавець, фольклорист, педагог, доктор музикознавства.

Пленер – у живописі: термін, який позначає передання в картині всього багатства змін кольору, зумовлених дією сонячного світла й атмосфери. Пленерний живопис склався у результаті роботи художників на вільному повітрі, а не в майстерні.

Павло Андрійович Федотов (1815–1852) – російський живописець і графік, академік живопису, представник романтизму, засновник критичного реалізму в російському живописі.

Прапор ( іт .)

Лакриця.

Собор ( іт .).

Саля – кімната з музичним інструментом.