Галина Вдовиченко - Львів. Кава. Любов (збірка)

Рівно о сьомій пробамкав годинник на Ратуші, та Ірина чула тільки стукіт власного серця й оксамитовий, рідкісний бас Зборовського. «Певно, блискучий був би з нього вокаліст», – зросла в голові професійна думка. На бруківці ґелґотіли голуби, годовані якимось малими дітьми та їхніми батьками. Квітникарка вже вдруге пропливла, пошурхотівши одежами, попри їхній стіл, звабливо усміхаючись полякові. Час спливав, і схаменулася Ірина лише тоді, коли несподівано поруч, на Галицькій, заграли вуличні музики о звичній для них годині.

– Йой! Ми проґавили концерт! – сплеснула вона руками.

– Справді. – Він глянув на годинник. – Але встигнемо на друге відділення. Зазвичай воно сильніше.

У партері вже всі місця були зайняті. Довелося піднятися на балкон і стояти там у проході. Але в Ірини був такий чудовий настрій і така хмільна голова, що їй усе подобалося. Вона від суцільного захоплення і щастя навіть кинула на сцену під чергові тривалі оплески подаровані квіти. І схаменулася, як на це прореагує її супутник, лише тоді, коли букет опинився в руках першої скрипки. Вона озирнулася на Марека. Той усміхнувся і, коли овації стихли, прошепотів їй на вушко:

– То був недостойний тебе букет. Я подарую тобі кращі квіти.

Ірена аж обімліла, мало не впавши йому на руки. Він її підтримав за лікоть і запитав:

– Може, ми вже підемо?

Та вона різко відмовилася, відійнявши руку і продемонструвавши впертість насолоджуватися віртуозним виконанням до кінця.

Теплий весняний вечір зустрів дощем. Невеличким, приємним. І поляк, як обіцяв, потягнув Ірину на Галицький базар, що поруч, де повно квітів на будь-який смак. Та жінці цього вже і не треба було…

Вони повернулися додому, точніше добігли, бо дощ уже періщив, як у тропічному лісі, близько десятої – холодні, мокрі і звабливі. Щойно проскреготів останнім прокрученням замок, який замкнула Ірина, Марек припав до її вуст п’янким французьким поцілунком. Ірина аж застогнала від шалу пристрасті і такого швидкого розвитку подій. Оберемок помаранчевих троянд у її руках розсипався по підлозі. Ох, як їй цього бракувало, як вона скучила за хвилюючими митями кохання… Її тіло пробрав мороз. Чи це Зборовський такий, чи це вона так промерзла, що тремтить, як осока на вітрі…

– Мареку, Мареку. Я змерзла! – прошепотіла вона.

– Йдемо у душ, у теплий душ. Я тебе зігрію, – з розумінням і заінтриговано сказав він, на ходу знімаючи краватку і розстібаючи блискавку на її платті. «О! Комплектна білизна з червоної корунки…» Ірена явно готувалася до зустрічі з ним.

Тепла вода облизувала їхні вже розгарячені тіла, які, захопившись поривом взаємного кохання, розчинялися, в унісон співаючи мелодію любові.

Він був неймовірно вражений її поведінкою. Така скромна і неприступна у буденному житті панянка виявилася абсолютно піддатливою й покірною. Вона звивалася, наче грайлива кішка, і на мить швидше вгадувала усі його бажання. Таке траплялося у його житті тільки з дуже вправними і давніми жрицями любові. Але таких Марек завбачливо обирав серед одружених, аби не ставити під загрозу своє холостяцьке життя. Ізабелла залишиться для нього єдиним ідеальним втіленням жінки. Так спокійніше, твердо постановив для себе він. Марек сконцентрувався на власних відчуттях і повністю розслабився.

Ірена відчула у ньому те чоловіче начало, якого їй так бракувало. Її тіло давно спрагло музики кохання і звучало гармонійно, розливаючись гарячою пристрастю й іскрами, які запалював Марек своїми дотиками у найбільш потаємних місцях. Він вміло, але водночас ніби граючись доводив її до божевілля, до пристрасних виплесків її задоволення і вдячності у відповідь…

А за вікном гриміла перша гроза… Львів’яни свято вірять, що, втрапивши під неї, цього ж року зустрінеш справжнє палке кохання.

Марек та Ірена знайшли одне в одному те, чого їм так бракувало. Та Ірина гостро відчувала якусь недосказаність у ставленні Марека до себе, а той повсякчас сумнівався, як правильно вчинити з нею, бо зайшов уже занадто далеко. А до кінця терміну залишалося кілька днів. І от…

Одного ранку, після ненаситної і спраглої ночі кохання, кубіта прокинулася першою. Накинула легкий халат і пішла на кухню варити каву. Взяла джезву, всипала туди три мірні ложки привезеної Мареком чистої колумбійської арабіки, паличку кориці, гвоздичку та духмяний перчик і поставила на повільний вогонь. На підвіконнику сиділи голуб і голубка та ніжно воркотіли одне з одним, цілуючись. Ірина замилувалася і, підійшовши ближче, необережно зачепила стілець, на якому лежала Маркова шкіряна течка з документами. Несподівано для себе відкрила її, і перше, що потрапило на очі, вразило до глибини душі. Вразило так, що краще б вона цього не знала і не бачила! Бо це зруйнувало усі її леліяні віднедавна мрії і плани.