Олег Лишега - Поцілунок Елли Фіцджеральд

Невдовзі молодий став Тітоном Привидом і так разом з тітонською Жінкою Привидом пропливають щоночі, вічно.

Багато віків тому чарівне каное опустилося з небес і сіло поблизу селища індіянців з племені Алабама. З каное, весело співаючи, зійшло кількаро молодих жінок. Вони розбіглися хто куди, упиваючись свободою, гуляли в м’яча і просто гасали одна за одною.

Коли втомилися, знову сіли у своє чарівне каное і так само зі сміхом і співами піднялись у небо. Іншим разом знов повернулися, співаючи і витанцьовуючи.

Не раз повторювалася ця забава, а каное завжди сідало на землю в тому самому місці.

Одного разу алабамський юнак угледів з-за кущів, як приземлилося каное. Під час гри м’яч полетів у його бік. Дівчина кинулася за м’ячем. Коли наблизилась, юнак ухопив її за руку. Інші полякались, скочили у своє чарівне каное і зникли в небі.

Піймана жінка з неба стала дружиною того алабамського індіянця і за якийсь час у них з’явилися діти. Батько змайстрував велике каное для всієї сім’ї і менше каное для себе.

«Тату, нам хочеться чогось свіженького», — просять якось діти. — «Вполюй нам оленя».

Батько подався до лісу за оленем, проте повернувся ні з чим.

Тоді мати й каже дітям: «Попросіть батька, нехай піде глибше в ліс і вполює великого вгодованого оленя».

Попросили діти батька і знову вибрався він на лови.

Поки його не було, мати вмостила дітей у більше каное, сіла з ними і проспівала магічну пісню. Стали вони здійматися до неба. Але батько саме вертався бігцем додому, тож в останню мить рукою притяг каное додолу.

Іншим разом, коли батька не було вдома, мати вмостила дітей у більше каное, сама сіла в менше і знову заспівала. Тієї миті батько примчав додому і встиг притягти додолу більше каное з дітьми, але мати, не перестаючи виспівувати, щезла в небі.

Засумував чоловік без жінки, а діти затужили без матері. Зрештою всілися вони у велике каное і заспівали магічної пісні. Каное знялось й полетіло крізь хмари у небо.

Прибувши на небо, підходять вони до одної бабусі, що сиділа біля небесної оселі. Каже батько: «Бабусю, сумно дітям без мами».

«Он вона — співає і витанцьовує увесь час, — відказує старенька. — Заходьте, будь ласка, я почастую вас гарбузяною кашею».

Подала вона кашу і здалося їм, що там нічого їсти. Але щойно впорали маленького гарбузика, як на тому самому місці звідкілясь узявся вже більший. Вони страшенно зголодніли і ніяк не могли наїстися. Коли ж, нарешті, наситились, їжі стало ще більше, ніж перед тим. Стара розламала кукурудзяний качан і дала по шматочку дітям.

Згодом батько повів дітей до інших людей і питає про матір. «Так, вона тут живе, танцює увесь час», — відповідають. Коли це повз них протанцювала мати, так і не впізнавши своєї рідні. За якийсь час вона знову протанцювала повз них, та цього разу діти підкинули по шматочку кукурудзяного качана, щоб привернути її увагу.

«Щось наче земним пахне», — промовила вона і далі собі потанцювала. А як верталась, дотанцювала до того місця, наступила на шматочок качана і зойкнула від болю: «Це ж мої дітки, мабуть, тут».

Кинулась до них, обіймає. Тоді батько посадив її разом з дітьми у своє каное і вони цілою сім’єю повернулися на землю.

От обжилися вони добре. Пішов батько знов на полювання. Мати довго не думала, посадила дітей у чарівне каное і, наспівуючи своєї пісні, забрала їх на небо.

Відтоді батько вже ніколи не бачив своєї сім’ї.

Повернувся він до селища свого алабамського племені і вибрав собі іншу дружину, дівчину-індіянку, яка вже напевно залишиться з ним на землі.

Справді, наші флейти відомі, і їхній звук, і гарний вигляд. Наша флейта, сьотанка, визнає лише одну музику — музику кохання. У давні часи чоловік собі сяде, а може, приляже під деревом у темряві ночі. І виводить свою неповторну звабливу мелодію.

Ми, індіянці, сором’язливі. Навіть якщо юнак уже воїн і викликав ворога на герць — навряд чи насмілиться він заговорити з вродливою вінчинчала — дівчиною, в яку закохався. Та й місця такого не знайдеш у селищі, де можна б усамітнитись. А сімейні оселі завжди переповнені людьми. І не пройдешся на людях, узявшися за руки з дівчиною, бо не за нашим звичаєм. А за селищем, у високих полинах, тебе може розтоптати бізон, або грізлі обчухрає бік, чи прониже томагавк Поні, чи наскочиш на Міла Ганска, Довгих Ножів, а ще гірше — на американську Кавалерію.