Ольга Токарчук - Бігуни

Мені це нагадало одну стару гравюру, на якій мандрівник досягає краю світу. Зачудований і приголомшений, він відкинув убік свій вузлик і визирає назовні, поза мережу. Тому мандрівцеві з гравюри пощастило: він бачить зірки й планети, старанно посаджені на небі. Чує музику сфер.

Нас позбавлено того подарунка наприкінці подорожі. Там, де закінчується Мережа, є лише тиша.

В одному далекосхідному місті вегетаріанські ресторани позначають червоними свастиками — стародавніми знаками Сонця й життєвої сили. Це значно полегшує вегетаріанцеві життя в чужому місті — досить підняти голову й пошукати потрібний символ. Там подають овочі з карі (багато різновидів), пакору [26] Пакора — традиційна індійська перекуска, смажені в тісті овочі. , самси [27] Самса — пиріжок з овочевою, рідше м’ясною, начинкою, популярний в Індії та Середній Азії. , корму [28] Корма — індійська м’ясна або вегетаріанська страва з карі, йогуртом і спеціями. , плов, котлети, а ще — мої улюблені рисові пальчики, загорнуті в сушені водорості.

Через кілька днів у мене виробляється рефлекс, як у собаки Павлова: я починаю стікати слиною, щойно бачу свастику.

Я бачила на вулиці крихітні крамнички, де продають імена для дітей, що от-от мають народитися. Треба звернутися заздалегідь і подати замовлення. Потрібна точна дата зачаття, а також роздруківка з УЗД, бо стать дитини вельми важлива, коли вибираєш ім’я. Продавець записує всі ці дані й каже прийти через кілька днів. За цей час він складає гороскоп для майбутньої дитини й поринає в медитацію. Іноді ім’я приходить легко, матеріалізується на кінчику язика в двох-трьох звуках, які слиною склеюються в склади і які згодом вправна рука майстра перетворює на знаки, записані червоним чорнилом на папері. Але буває, що ім’я приходить важко, невиразно, опирається й вередує. Його важко вбрати у звуки. Тоді доводиться вдаватися до допоміжних технік, які кожен продавець імен тримає в таємниці.

Їх видно крізь відчинені двері крамничок: завалені згортками рисового паперу, фігурками Будди й записаними від руки молитвами, вони сидять напоготові з пензликами в руці. Часом ім’я падає з неба, як чорнильна ляпка — несподівано й чітко. Тоді вже нічого не вдієш. Буває, що батьки невдоволені іменем. Якщо в них дівчинка, то воліли б ім’я лагідне й оптимістичне, як-от Місячне Сяйво чи Добра Ріка, якщо хлопчик — то, скажімо, Той, Хто Завжди Йде Вперед, або Безстрашний. Чи, скажімо, Той, Хто Досяг Мети. Марно пояснює продавець, що сам Будда назвав свого сина Петлею. Незадоволені клієнти йдуть геть і, буркочучи, звертаються до конкурентів.

В одній далекій країні я, нишпорячи полицями в пункті прокату фільмів, лайнулася польською. Раптом біля мене зупиняється невисока, приблизно п’ятдесятирічна жінка й, насилу складаючи слова, говорить до мене моєю мовою:

— Це польською? Ти говориш польською? Добридень.

Цим, на жаль, запас польських слів вичерпується.

Далі оповідає мені вже англійською, що вона приїхала сюди, коли їй було сімнадцять, із батьками, що тепер хизується словом «мамуся». Далі починає плакати — мені стає аж незручно, — і показує пальцем на свою руку, на передпліччя, говорить про кров. Каже, що там міститься душа і що кров у неї польська. Цей незграбний порух нагадує жест наркомана — вона вказала на вену, на місце, де встромляють голку. Розповідає, що вийшла заміж за угорця й забула польську. Обіймає мене і йде геть, зникає між полицями з написами «Драма» та «Екшн».

Мені важко повірити, що можна забути мову, якою були надписані перші в житті мапи світу. Певно, вона її просто десь заховала. Може, ця мова лежить згорнута й запилюжена в шухляді з ліфчиками й трусиками, в самому куті, як куплені колись у припливі ентузіазму еротичні стрінґи, що їх так і не випало нагоди надягти.

Якось я зустріла іхтіологів, яким у роботі зовсім не заважало те, що вони креаціоністи. Ми їмо овочі з карі за одним столиком, до наступного літака ще купа часу. Тому ми переходимо до бару, де хлопець зі східними рисами, з хвостиком, грає на гітарі хіти Ерика Клептона.

Вони розповідають мені, як Бог створив усіх їхніх риб — усіх цих щук, пангасіусів, сомів і товстолобиків — разом із незаперечною даністю їхнього філогенетичного розвитку. У комплекті з рибами, створеними, здається, третього дня, Він приготував і їхні викопні скелети, їхні бравурні відбитки в пісковику, їхні закам’янілості.