Энн Файн - Позаду льодовні

Однак він може й не виграти. Справа від початку була ризикованою, адже Джеймісон не збирався спускати з Ліси очей, підраховуючи її години та гроші. Тато завжди казав, що Галлорана ніщо не зупинить, коли йому потрібна натурниця, але, по-моєму, поїздка Ліси в Лінкольн — не така вже й велика для нього втрата. Бо картина на мольберті направду жахлива. Хоча він, схоже, почувався досить самовпевнено. Уже навіть заповнив анкету учасника. «Руки на колінах», — написав він, а нижче: «Дівчина, нічний метелик і свічка».

Я обвів поглядом кімнату: де ж друга картина? Я сподівався, що для свого ж добра він зробив її трохи веселішою, ніж «Руки на колінах». Але її ніде не було. Я взявся розсувати картини, сперті одна на одну, висувати шухляди, обійшов навколо мольберта, та хоч куди глянь — усюди, на мій подив, були малюнки з Касс. Касс, Касс, лише Касс. Тут і там — по всіх усюдах, хоч куди я повертався, Касс дивилася на мене, бачила наскрізь і всміхалася. У Галлорановій оранжереї, як завжди, було повно картин з моєю сестрою, але з них я лише декілька бачив раніше. Я застиг на місці, збитий з пантелику. До мене не відразу дійшло, що всі ці місяці Касс продовжувала йому позувати, ні словом не обмовившись про це батькам, а тим паче мені.

Касс неймовірна. Я все крутився та роззирався. Галлоран теж неймовірний. Ті слова Касс зачепили його за живе і, вочевидь, сильно вибили з колії. І нові зображення Касс аж ніяк не були слізливими. Вони були чудовими!

Ось картина на полиці для вазонів. Він зобразив на ній Касс як дівчину з пекарні, яка простягає торбину з булочками, перехилившись через прилавок так, що той врізається їй у живіт. На її обличчі — вираз усеосяжної нудьги. Мені аж подих перехопило, чесне слово. Отак глянеш — і ніколи не здогадаєшся, що ця дівчина щойно під покровом ночі прокралася з дому, щоб позувати для картини, а якщо тато зловить її на гарячому, то від неї і мокрого місця не залишиться.

На картині, притуленій до дверей, Касс у банному рушнику тітки Сьюзан, спирається оголеною ступнею на розхитаний плетений кухонний стілець, а обличчя її наполовину сховане під пасмами прямого мокрого волосся. Може, саме ця картина так вразила Джеймісона?

Може, це вона спонукала його додумати все інше та вирішити, що моя сестра — непутяще товариство для його Ліси? Сам я нічого не помічав. Що довше я розглядав картину, то більше вона мені подобалася. Касс на ній була такою рожевою, розпареною, зосередженою на розгляданні своїх пальців на нозі. А крапельки води на її оголених плечах здавалися такими круглими і гладенькими, що несподівано для самого себе я простягнув руку і доторкнувся до однієї з них. Хотів перевірити, чи вона досі волога.

Я знайшов і ту картину — «Дівчина, нічний метелик і свічка» — у кутку, обгорнуту рваними шматками старого простирадла та повернуту лицьовим боком до стіни. Я розвернув її до себе, сів, спершись спиною на акваріум, і почав роздивлятися.

Знову Касс. Цього разу — Касс і свічка, що стоїть на брудному тріснутому блюдці. Вона присіла поруч зі свічкою, немов хотіла зібрати руками її яскраве світло, зловити теплі кола, що від неї поширювалися, — так само, як Джеймісон ловить зябликів. І в Касс тут такий же вираз обличчя, як у нього, коли ослаблі крильця нарешті перестають тріпотіти, або коли його сітка обплітає крихітне тільце, що б’ється в розпачі, а відтак пташка заклякає, і Джеймісон нарешті може підійти ближче та завдати останнього удару. Вираз обличчя, з яким він заганяє здобич у пастку: його не можна назвати жорстоким, це було б несправедливо, радше зосередженим. Власне, Касс дивилася так само.

Вона вичікувала, майже нерухомо, поки підлетить нічний метелик. Пильнувала, щоб почути тріпотіння в темряві та зловити метелика, перш ніж його тендітні крильця обпалить вогонь свічки, перш ніж прозвучить коротке тихе шипіння тієї миті, коли він влетить у полум’я. Я роздивлявся цегляне мурування за спиною і над головою Касс, яке Галлоран зобразив таким звивистим, що аж голова йшла обертом, і мені здавалося, наче я знову поруч із нею, у холодній глибині льодовні.

Яка ж чудова картина. Я занурив пальці в акваріум і дивився, як дві останні золоті рибки неохоче відпливають до стінок.

То ось що вони робили. Малювали. Малювали. Ось що вони робили позаду льодовні того вечора. Галлоран тарабанив туди величезну полотняну торбу, лише щоб попрацювати над картиною з Касс, найкращою його картиною, завдяки якій він сподівався виграти гроші та час, щоб малювати далі. Усі мої підозри виявилися повною нісенітницею. А от Касс мала рацію. Я поводився точнісінько як Джеймісон, як огидна нишпорка, що пхає носа в чужі справи. Я навіть поцупив її ключ.