Каталін Флореску - Якоб вирішує любити

А коли чоловік і тоді не рушив з місця і лише нерішуче переминався з ноги на ногу, батько схопив його за комір.

— А стайня… — промимрив той.

— Ага, то ти грошей хочеш. Що ж, будуть тобі гроші.

Він звернувся до мами.

— Принесіть гроші зі шкатулки. Достатньо! — наказав він.

Мама спробувала щось заперечити, але батько гримнув на неї:

— Ви не чуєте, що я сказав?

Він говорив неголосно, дідові навіть доводилося вслухатися, щоб розчути. Зате слова його звучали так, що якось не хотілося йому перечити.

Він взяв від матері банкноти і запхав чужинцеві в кишеню пальта.

— Це більш, ніж по-королівському за ту розвалюху і пару злиденних шкап.

А тоді взяв його попід руку і вивів на вулицю. Там всадив до брички, ляснув коней батогом і повернувся в дім щойно після того, як бричка завернула на Головну вулицю.

— Що ж, з цим покінчено, — сказав він, знов у пречудовому настрої. — Що там у нас сьогодні на обід?

Він вдоволено потирав руки.

— Хто Ви насправді? — запитала його мама.

Він знов споважнів.

— Хіба я питав, хто Ви? Як в Америці заробляли свої гроші? Цілий світ говорить, що лежачи на спині.

— Але гроші мої Вам до вподоби. Їх Ви видаєте пригоршнями.

— Не для себе, для Обертинів. Виглядає на те, що я взяв собі за жінку хвойду. Та чи я Вам цим дорікаю? Я нічого не питаю, бо знав, на що йду. І Ви знали. Коли берете чоловіка з вулиці, пускаєте його до ліжка, а тоді одружуєтеся з ним, то знаєте, що робите. Звісно, Вам би більше подобалось, якби я був, хай служкою, та все ж зі збіднілих селян, а не безродним наймитом при стайні. Та Ваше бажання мати сім'ю і нащадка було більшим за Вашу обережність. От і добре, для мене добре. Я з тих, які хочуть, щоб їм велося добре. І я все зроблю для цього. Можете бути певні.

— Я хочу, щоб ти покинув мій дім. Візьми що хочеш, і забирайся, — проказав дідо.

— Твій дім, діду? Він уже давно мій. Знаєш, що скажуть, коли я піду? Що твоя донька навіть не вміє прив'язати до себе чоловіка. Жінка з дитиною без чоловіка. Це може бути тільки курва. Та з вами навіть вітатися перестануть. А з двором що буде? За кілька років ти вмреш, і все піде прахом. Я знаю, ти мене від початку незлюбив, хоч як я старався. Я придбав тобі нових коней і відбудував двір після пожежі. Але я не такий родовитий, як Обертини. Я не заснував села і не був суддею, як ваш Фредерик. Не пощастило тобі, старче, доведеться зі мною вживатися.

Дідо вибіг і повернувся з коротким гарапником. Він заніс руку, але батько схопив його за зап'ястя і силою пригнув.

— А тепер-от і я вважаю, що ми не можемо жити під одним дахом. Але не я піду, а ти. Від сьогодні ти спиш у челядні, діду. Але їсти можеш і далі з нами.

Дід ошелешено подивився на маму.

Батько теж повернувся до неї, не відпускаючи діда.

— Ви згідні з цим, Ельзо? Бо якщо ні, я піду собі, а Ви можете залишатися зі своїм виродком. Вас засміють. Скажуть, що я пішов, бо Ви знову взялися за старе. Вас і близько до села не підпустять. Вас уникатимуть ще більше, ніж дотепер. Ви цього хочете? — спитав батько з притиском.

Мати опустила очі.

— Хочете? — ревнув він.

— Ні, — відказала вона ледь чутно.

— Голосніше, щоб і дід як слід розчув.

Цього разу вона подивилася дідові просто в очі і, голосно й виразно повторивши свою відповідь, підняла плечі й брови і ступила крок до нього. Вона розвела руки, так ніби хотіла його обійняти або за нього вчепитися.

— Ось і з'ясували, — вдоволено сказав батько. — А тепер нумо до столу.

Проте дідо відімстив батькові в єдиний спосіб, який йому ще залишався. Мама вирішила, що за традицією мене теж назвуть Якобом. Вона стояла на цьому, бо первісток завжди називається, як батько. Тут вона вже не дала себе залякати, хоча батькові цього імені хотілось якраз найменше. Знову зблиснула її колишня снага — в Обертинів все буде, як у людей. Первісток перебирає ім'я і господарство.

Та коли дідо пішов до француза Тюттенуя, щоб внести це ім'я до метрики, той записав його на французький манір, через « с ». Помітивши свою помилку, він спитав діда, чи виправити « с » на « k ».

Дідо трохи поміркував, а тоді сказав:

— Звісно, ні. Наш хлопчик має називатися Якоб, але він буде Якоб через «с».

Писар вклав формуляр до конверта, заклеїв і за якийсь час передав листоноші, аби той завіз документ до установи в Тімішоарі. Усміхнений, дід повернувся додому, чи то пак того, що від нього залишилося. То була його солодка, немічна помста батькові.

Вже понад годину сидів я у своєму перевіреному сховку під мармуровою плитою гробівця Дамасів. Щоразу, коли я, наслухаючи, ледь відхиляв плиту в надії, що небезпека минула, щось цю надію розбивало. Я чув рушничні постріли, десь ревли двигуни, кричали люди, хтось щось гукав російською. Тоді чекання починалося спочатку.