Майкл Ондатже - Англійський пацієнт

«Існують сотні богів, яких люди асоціюють з тваринами», — розповідав я їй. Деякі з’єднані із шакалами — Анубіс [96] Анубіс — давньоєгипетський бог, шанування якого було тісно пов’язане з культом мертвих; охоронець могил та мумій, заступник померлих, некрополів і цвинтарів, один із суддів царства мертвих, хранитель отрут і ліків, мав дар передбачення. , Упуаут [97] Упуаут — у єгипетській міфології: бог у подобі вовка, провідник померлих у Дуат. , Дуамутеф [98] Дуамутеф — єгипетський бог, син Гора. Пов’язаний із заупокійним культом. . Ці створіння ведуть до потойбічного світу — так і мій невидимий привид супроводжував тебе ще до нашої зустрічі. На всіх вечірках у Лондоні чи Оксфорді. Спостерігав за тобою. Я сидів навпроти, коли ти робила домашнє завдання, тримаючи в руках великий олівець. Я був там, коли ти зустрілася з Джеффрі Кліфтоном о другій годині ночі в бібліотеці Оксфордського товариства. Усі покидали пальта на підлогу, а ти йшла між ними боса й цибата, ніби чапля, прокладаючи собі шлях назовні. Він спостерігає за тобою, але я теж виглядаю тебе, хоч і не помічаєш моєї присутності, ігноруєш. Ти в тому віці, коли дівчата звертають увагу лише на привабливих чоловіків. Ти ще не дивишся на тих, хто перебуває за межами сфери твого благовоління. В Оксфорді рідко беруть в ескорт шакалів. А я належу до чоловіків, які дотримуються посту, поки не побачать того, що припаде їм до смаку. Стіна позаду тебе вкрита книжками. Ліва рука торкається довгої петлі перлинного намиста, котре висить на твоїй шиї. Босі ноги прокладають шлях. Ти чогось шукаєш. Тоді ти була дещо повнішою, але твоя краса так пасувала до університетського життя.

У бібліотеці Оксфордського товариства нас троє, але ти знаходиш поглядом тільки Джеффрі Кліфтона. Цей роман буревієм увірветься у ваші життя. З усіх можливих місць він обирає роботу в Північній Африці разом з археологами. «Я працюю в компанії старих дивакуватих дурників». Твоя мати була в захваті від пригод, які тобі доведеться пережити.

Але дух шакала, «відкривача шляхів», чиє ім’я Упуаут чи Алмаші, стоїть у кімнаті разом із вами. Склавши руки, він спостерігає за твоїми намаганнями зав’язати легку світську бесіду, а це не так просто, бо кожен уже трохи напідпитку. Але найпрекраснішим є впізнавання вами цінності й приємності спілкування з іншим навіть у п’яному маренні пізньої нічної години. Можливо, ви прийшли сюди з кимось іншим, спали тієї ночі з кимось іншим, але ви обоє зустріли свою долю.

О третій годині ночі ти відчуваєш, що варто піти, але не можеш знайти взуття. Один черевик ти тримаєш у руці — рожевий човник. Я бачу інший — напівзахований біля себе — і підіймаю. Пам’ятаю його блиск. Вочевидь, це твої улюблені черевики з відбитками пальчиків ніг. «Дякую», — кажеш, простягаючи руку, і йдеш геть, навіть не глянувши в мій бік.

Я вірю в це. Коли ми зустрічаємо тих, у кого закохаємося, в душі прокидається історик, трохи педантичний, котрий уявляє чи пригадує цю зустріч, а повз інших людей ми проходимо, не звертаючи на них уваги. Можливо, за рік до цього Кліфтон відчинив тобі двері автомобіля й проігнорував написане йому долею. Усі частинки твого тіла повинні бути готовими зустріти іншу людину, всі атоми мусять стрибнути в одному напрямку, лише тоді виникає справжнє палке бажання.

Я жив у пустелі роками й почав вірити в такі речі. Це порожнисте місце. Тромплей часу та води. Шакал, який одним оком дивиться в минуле, а другим стереже шлях, яким доведеться пройти. Він приносить тобі у щелепах шматочки минулого, і, коли весь цей час складається в єдине ціле, ти бачиш підтвердження того, що й так уже знав.

Вона дивиться на мене, і в її очах втома від усього. Жахлива слабкість. Коли я витяг її з літака, вона намагалася всотати в себе поглядом довколишнє. А зараз позір Кетрін стоїть на варті, наче захищаючи щось усередині. Я підійшов ближче, сів на п’яти. Нахилився до неї, торкнувся язиком лівого синього ока, відчув солоний смак. Також присмак пилку. Торкнувся її уст, правого ока. Відчув пружну пористість її очного яблука й витер з повік голубінь; коли я відхилився назад, щось біле змигнуло в її погляді. Я розкрив дівочі уста, цього разу дозволив пальцям увійти глибше, розтиснути зуби й витягнути язик, але було вже пізно, вона вже пов’язалась тонкою, як дихання, ниточкою зі смертю. Я нахилився до Кетрін знову і вклав язиком блакитний пилок до її вуст. Ми так робили колись. Нічого не сталося. Я відхилився, набрав повні груди повітря й знову припав до неї. Відчув слабке тремтіння, коли торкнувся її язика.