Майкл Ондатже - Англійський пацієнт

Я мав необхідність здійснити ще одну подорож до Гільф- ель-Кебіру, щоби розібрати те, що залишилося від нашого табору на плато Увейнату. Наше життя там закінчилося. Я думав, що між нами більше нічого не може трапитися. Я не зустрічався з нею як коханець уже майже рік. Десь зароджувалася війна, вона прослизала сюди, як рука, котра залазить у віконце на горищі. І ми з Кетрін уже сховалися за власними стінами наших старих звичок, сховалися в невинних на вигляд стосунках. Ми бачилися лише зрідка.

Влітку 1939-го я запланував повернутися до Гільф- ель-Кебіру з Ґоугом і спакувати наш табір, а потім той мав приїхати за всім вантажівкою. Кліфтон повинен був прилетіти й забрати мене. Нас чекала розлука, котра нарешті мала зруйнувати трикутник, який утворився між нами.

Коли я почув гуркіт літака, побачив його, то вже спускався зі скель плато. Кліфтон завжди був дуже пунктуальним.

Невеличкий вантажний літак завжди однаково спускається до землі, наче ковзає лінією горизонту. Він торкається кінчиками крил пустельного світла, потім звук зникає й машина летить до землі. Я ніколи добре не розумів, як працюють літаки. Бачив, як вони наближаються до мене в пустелі, і кожного разу переляканий вибігав з намету. Вони занурюють крила в світло, а потім уриваються в тишу.

«Метелик» плавно ковзав над плато. Я помахав синім брезентом. Кліфтон знизив висоту і пролетів наді мною так низько, що повідривав листя з акацій. Літак увійшов у лівий віраж, розвернувся, побачив мене, знову вирівнявся і полетів просто на мене. За п’ятдесят метрів він раптово нахилився й упав. Я побіг до нього.

Я думав, що він один. Він мав прилетіти сам. Але коли я прибіг туди, щоб витягти Кліфтона, то побачив поруч Кетрін. Джеффрі був мертвий. Вона намагалася поворухнути нижньою частиною свого тіла, дивлячись вперед. Скло в кабіні розбилось, її стегна засипало піском. Я не бачив на ній жодних ран. Ліву руку вона простягнула перед собою, щоби пом’якшити удар від падіння. Я витяг дівчину з літака, названого Кліфтоном «Ведмедик Руперт», і поніс до печери в скелях. До Печери Плавців, де були наскельні малюнки. На мапі географічна широта — 23°30’, довгота — 25°15’. Я поховав Джеффрі Кліфтона тієї ж ночі.

Чи був я їхнім прокляттям? Її? Медокса? Пустелі, зґвалтованої війною, обстріляної так, наче це був просто пісок? Варвари проти варварів.

Обидві армії йшли пустелею, не маючи жодного уявлення, що це. Лівійська пустеля . Якщо забрати політику, це найпрекрасніша з усіх відомих мені фраз. Лівія . Сексуально виспіване слово, улесливе, наче шепіт криниці. В і я . Медокс говорив, це одне з небагатьох слів, де можна почути, як язик оминає гострий кут. Пам’ятаєш Дідону [94] Дідона ( лат . Dido) — міфічна фінікійська цариця, небога й дружина володаря Тіру Сіхея, жерця Геракла. Коли її брат Пігмаліон убив Сіхея, щоби захопити його скарби, Дідона втекла з Тіру й зі жменькою земляків оселилася на північному узбережжі Африки, біля фінікійської колонії Утіки. Місцевий володар Ярбас пообіцяв віддати Дідоні стільки землі, скільки обійме шкіра з вола; Дідона порізала шкіру на вузькі пасочки й охопила ними територію, на якій заснувала могутнє місто Карфаген. Будучи не в змозі захиститися від ненависних залицянь Ярбаса, вкоротила собі віку. в лівійських пустелях?

І кожний з них буде… як джерела води у степу… [95] Книга пророка Ісаї 32:2. Переклад О. Гижі.

Не вірю, що моя нога ступила на прокляту землю чи що я потрапив у пастку ситуації, ім’я якій було Зло. Кожне місце, кожна людина були дарунком долі для мене. Коли знайшов малюнки на стінах Печери Плавців. Коли в експедиціях співав із Медоксом бурдони. Коли Кетрін з’явилася серед пустелі. Те, як я йшов до неї червоною блискучою бетонною підлогою, як впав на коліна і притисся головою до її живота, наче був маленьким хлопчиком. Племена зі зброєю, котрі зцілили мене. Кожен із нас чотирьох — я, Хана, ти і сапер.

Усе, що я любив і цінував, у мене забрали.

Я залишився з нею. Виявив, що в Кетрін зламані три ребра. Я чекав, поки затріпотять її вії, заворушиться пошкоджене зап’ястя, оживуть мовчазні вуста.

— Чому ти ненавидів мене? — шепотіла вона. — Ти майже все в мені вбив.

— Кетрін… ти не…

— Обійми мене. Перестань захищатися. Тебе не змінити.

Її погляд застиг. Я не міг вирватися з тенет її очей. Мені доведеться стати останнім, що вона побачить. Шакал у печері, котрий стане її провідником, захищатиме її, ніколи не розчарує і не обдурить.