Майкл Ондатже - Англійський пацієнт

Тоді я рідко бував у Каїрі, проводив там приблизно один місяць із трьох. Я працював у департаменті єгиптології, писав книжку «Recentes Explorations dans le Desert Libyque» [84] «Recentes Explorations dans le Desert Libyque» ( фр. ) — «Останні дослідження Лівійської пустелі». Така книга Л. Алмаші справді існує. , дні минали, і я нахилявся щоразу ближче до тексту, наче пустеля існувала на сторінках, я навіть відчував запах чорнил своєї ручки з пером. Водночас боровся з невидимою присутністю Кетрін, одержимий бажанням, аби правда відкрилася її устам, напруженим м’язам під коліном, її блідому пласкому животу, і я писав свою стислу книжку, що мала лише сімдесят сторінок короткого тексту й повну карту подорожі. І не міг відігнати з паперу образи її тіла. Я мріяв присвятити монографію їй, її голосу, її тілу, котре, я собі уявляв, підіймається з ліжка, схоже на лук із білого дерева, але присвятив королю. Знаючи напевне, що ця нав’язлива ідея буде осміяна підкреслено поблажливим, ввічливим і сором’язливим кивком голови.

Я поводився в її товаристві з подвійною офіційністю. Такий уже в мене характер. Наче соромлюся когось, хто бачив мене роздягненим. Це характерно для усіх європейців. Для мене було природньо дивним чином вплітати її в мій текст про пустелю, а в житті ховатися за металевими латами.

Вона гуляла з урядовим радником Раунделлом на галявині Гасанеїн-бея — кремезного старигана, котрий прославився в експедиції 1923-го. Привіталася зі мною за руку й попросила чоловіка принести їй випити, а потім обернулася до мене й промовила: «Я хочу, щоб ти взяв мене». Раунделл повернувся. Це було так, ніби вона вклала в мою долоню ніж. За місяць я став її коханцем. У тій кімнаті над базаром, північніше вулиці з папугами.

Я вклякнув у залі з мозаїчною підлогою, притиснувся обличчям до її сорочки, мої солоні фаланги були в її роті. Ми обоє нагадували дивну скульптуру, поки не почали тамувати свій голод. Її пальці дряпали пісок у моєму рідкому волоссі. Навколо — Каїр і всі її пустелі.

Чи було це бажанням напитися її юністю, її легковажністю, котра так цінується знавцями? Коли я говорю про сади, маю на увазі саме її сади.

Маленьку підшийну ямку ми називали Босфор. Я пірнав з її плечей у Босфор. Мої очі відпочивали там. Я вклякав, а вона дивилася на мене так зацікавлено, наче я прилетів з іншої планети. Кетрін була майстром зацікавлених поглядів. Пригадую, як її прохолодна рука раптом торкнулася моєї шиї в каїрському автобусі. Ми взяли закрите таксі й пестили одне одного на задньому сидінні між мостом Хедів-Ісмаїла і клубом «Тіпперарі». Пригадую сонце, яке просвічувалося крізь її нігті у вестибюлі музею на четвертому поверсі, коли вона затулила мені руками очі.

Ми хотіли лише, щоб нас не побачила одна-єдина людина.

Але Джеффрі Кліфтон був гвинтиком англійської бюрократичної машини. Його родинне дерево сягало корінням аж Канута [86] Канут Великий (995—1035) — король Англії з 1016, Данії з 1018 і Норвегії з 1028 року. . Машина не відкрила Джеффрі Кліфтону, одруженому тільки вісімнадцять місяців, очі на зраду дружини, натомість вона почала обертатися навколо цієї вади, цієї хвороби в системі. Вона знала кожен рух, котрий ми з Кетрін зробили, починаючи від того незграбного дотику в тупику біля готелю «Семіраміда».

Я ігнорував її згадки про чоловікову рідню. Джеффрі Кліфтон наївно не здогадувався ні про що, так само як ми не помічали велетенського англійського павутиння, котре обплутувало нас. Цілий клуб охоронців стежив за її чоловіком і захищав його. Лише Медокс, котрий був аристократом і мав зв’язки з армією, знав про це помірковане розгортання павутини. Лише Медокс із великим тактом попередив мене про особливості того, іншого світу.

Я носився з Геродотом, а Медокс — святий у своєму шлюбі — не полишав «Анну Кареніну», постійно перечитував історію романтики та обману. Одного дня, вже занадто пізно, щоб зупинити роботу машини, запущеної нами, він спробував пояснити, як влаштований світ Кліфтона, скориставшись словами брата Анни Кареніної. Дай мені книжку. Вслухайся в це.

Половина Москви і Петербурга були родичами і приятелями Степана Аркадійовича. Він народився в середовищі тих людей, котрі були володарями світу сього. Третина людей державних, стариганів, приятелювали з його батьком і знали його ще в сорочечці… Тож роздавачі розкошів земних у вигляді місць, оренд, концесій [87] Концесія — договір про передачу природних багатств, підприємств, інших господарських об’єктів, які належать державі чи місцевим органам влади, у тимчасову експлуатацію іншим державам, іноземним фірмам, приватним особам. і такого іншого були усі його друзями і не могли обділити свого… Достатньо було не відмовлятися, не заздрити, не сваритися, не ображатися, а цього він, будучи чоловіком добрим, ніколи не робив [88] Уривок з роману Л. Толстого «Анна Кареніна». Переклад Є. Д. .