Майкл Ондатже - Англійський пацієнт

Коли він казав так, вона ненавиділа його, її погляд залишався ввічливим, а в душі Кетрін хотіла дати чоловікові ляпаса. Ії переслідувало бажання вдарити його, проте жінка розуміла, що навіть це було б сексуальним. Він мав шаблон для будь-яких стосунків. Ти відчуваєш або близькість, або віддаленість. Просто, за його визначенням, як класифікація суспільств Геродотом. Чоловік визнавав, що багато чого бачив у світі, який добровільно залишив дуже давно, присвятивши себе дослідженням напівнезвіданого світу пустелі.

Вони вантажили обладнання в машини в Каїрському аеропорту, а її чоловік перевіряв, чи вистачить «Метелику» пального. Троє чоловіків збиралися вирушити в експедицію завтра зранку. Медокс пішов до одного з посольств, щоб надіслати телеграму. А він збирався до міста, щоб напитися, — він завжди так закінчував вечір.

Каїр, спочатку оперне казино мадам Бадін, а потім розчинитися на задвірках готелю «Паша». Спакувати усе необхідне ще до початку вечора, наступного ранку це дозволить йому з похмілля просто застрибнути у вантажівку.

Тож чоловік повіз Кетрін до міста, де повітря було вогким, а машини рухалися, не дотримуючись правил і надзвичайно повільно, зважаючи на годину.

— Так спекотно. Мені терміново потрібно пиво. Вип’єте зі мною?

— Ні, я запланував цілу купу речей на наступні кілька годин, вибач.

— Усе гаразд, — відповіла жінка, — не хочу зіпсувати вам плани.

— Я вип’ю з тобою, коли повернуся.

— За три тижні, так?

— Десь так.

— Я б теж хотіла поїхати.

Він не відповів. Вони перетнули міст Булак, і ситуація на дорозі погіршилася. Забагато візків, забагато пішоходів, котрі вважають себе володарями вулиць. Він зрізав шлях південніше і поїхав уздовж Нілу до готелю «Семіраміда», де вона жила, якраз неподалік казарм.

— Збираєтеся цього разу таки знайти Зерзуру?

— Збираюся.

Він знову став схожий на себе старого. Навіть не подивився на неї за всю поїздку, навіть коли вони застрягали в заторі на понад п’ять хвилин.

Біля готелю поводився надміру люб’язно. Коли він був таким, подобався їй іще менше; вони вдавали, що це ввічлива поведінка, а насправді здавалися схожими на собак у людському вбранні. До дідька його. Якби її чоловік не працював із ним, вона б воліла більше ніколи його не бачити.

Він дістав її багаж і збирався віднести його до вестибюлю.

— Не варто, я сама його візьму. — Її сорочка була мокрою й прилипла до спини, коли Кетрін вставала з пасажирського сидіння.

Швейцар запропонував узяти багаж, але чоловік заперечив:

— Ні, вона хоче нести його сама.

Кетрін знову роздратувала його пихатість. Швейцар пішов. Вона повернулася до чоловіка обличчям, і він віддав валізу, тож довелося незграбно тримати її двома руками й нести перед собою.

— Що ж. До побачення. Хай щастить.

— Так. Я пригляну за ними. Вони будуть у надійних руках.

Кетрін кивнула. Вона вже увійшла в затінок, а він стояв серед яскравих сонячних променів, ніби й не помічав спеки.

Потім чоловік підійшов ближче, і на хвилинку їй здалося, що він збирається обійняти її. Замість цього він витягнув праву руку і торкнувся дівочої шиї так, що Кетрін відчула шкірою всю довжину його вологого передпліччя.

— До зустрічі.

Він пішов назад до вантажівки. Вона відчувала його піт, наче кров, котру залишило по собі лезо. А хіба не лезом прикидалася його рука?

Вона підняла подушку і поклала на коліна, наче щит проти нього.

— Якщо ти захочеш кохатися зі мною, я не зможу брехати про це. Якщо я кохатимуся з тобою, я не зможу брехати про це.

Притуляє подушку до серця, наче хоче задушити ту частину себе, котра відломилася.

— Що ти ненавидиш найбільше? — питає він.

— Брехню. А ти?

— Власництво, — каже чоловік. — Якщо ти покинеш мене, мусиш забути.

Її кулак з розмаху б’є його просто у вилицю. Кетрін одягається і йде.

Кожного дня він повертався додому й розглядав синець у дзеркалі. Його не так цікавив синець, як форма власного обличчя.

Раніше ніколи не помічав, що має довгі брови, волосся взялося сивиною. Багато часу минуло, відколи він востаннє дивився на своє відображення. Його брова таки була довгою.

Ніщо не могло втримати його від неї.

Якщо він не в пустелі з Медоксом чи не в арабських бібліотеках з Берманном, то зустрічається з нею в Ґроппі-парку — під щедро политими сливовими деревами. Вона почувається найщасливішою в цьому місці. Вона — жінка, котра сумує за вологою, котра завжди любила низенькі зелені живоплоти і папороті. А йому вся ця зелень нагадує карнавал.