Але нам було цікаво, що може значити наше життя для минулого. Ми плавали у минулому. Були молодими. Знали, що могутність і фінансовий успіх — швидкоплинні речі. Ми спали з Геродотовою книжкою. «Тому що міста, котрі раніше були могутніми, зараз стали незначними, а ті, що вважаються великими у мій час, були слабкими задовго до цього… Талан ніколи не чекає на людину в тому самому місці».
У 1936-му молодик на ім’я Джеффрі Кліфтон зустрів в Оксфорді друга, котрий розповів йому про нашу роботу. Хлопець одразу ж налагодив зі мною контакт, наступного дня одружився, а вже за два тижні разом із дружиною вирушив до Каїра.
Пара увійшла до нашого світу, де нас було четверо — принц Кемаль ель Дін, Белл, Алмаші й Медокс. Назва Гільф-ель-Кебір досі залишалася в нас на устах. Десь там у Гільфі зачаїлася Зерзура, згадки про неї траплялися в арабських хроніках іще в чотирнадцятому столітті. Якщо ти подорожуєш у такому далекому минулому, тобі потрібен літак, а юний Кліфтон був багатієм, умів літати і мав на чому.
Він зустрів нас у Ель-Джауф, трохи північніше від Увейнату. Хлопець сидів у своєму двомісному літаку, а ми йшли з табору назустріч. Кліфтон випростався в кабіні й приклався до фляжки. Поруч сиділа його молода дружина.
— Я нарікаю це місце «Сільський клуб Бір Мессаха», — оголосив він.
Я спостерігав, як привітна невпевненість ковзнула обличчям його дружини, дивився на гриву її волосся, коли вона зняла шкіряний шолом.
Вони були молоді, могли би бути нашими дітьми. Пара зістрибнула з літачка й потисла нам руки.
Це був 1936-й. Історія починається тут.
Вони зістрибнули з крила «Метелика». Кліфтон підійшов до нас, простягнув фляжку, і всі зробили по ковтку теплого алкоголю. Він полюбляв церемонії і називав свій літак «Ведмедик Руперт» [59] Ведмедик Руперт (Rupert Bear) — персонаж дитячих коміксів, вигаданий Мері Тортел.
. Не думаю, що він любив пустелю, але хлопець був вражений нашою міцною групою й прагнув стати її частиною, наче веселий студент, який поважає бібліотечну тишу. Ми не чекали, що він прилетить з дружиною, але, думаю, відреагували на її появу достатньо ввічливо. Вона стояла там, і пісок збирався в її розкуйовдженому волоссі.
Ким ми були для цієї юної пари? Дехто з нас написав книжки про те, як формуються дюни, як з’являються і зникають оази, про забуті пустельні цивілізації. Здавалося, нас цікавлять тільки речі, які неможливо купити чи продати, а навколишній світ залишає нас байдужими. Ми сперечалися про географічні широти й події, які відбулися сімсот років тому. Теореми досліджень. Абд ель-Малік Ібрагім ель Звайя, котрий жив в оазі Зук і випасав верблюдів, був першим серед усіх тих племен, хто зумів зрозуміти принципи фотографії.
У Кліфтонів тривав медовий місяць. Я залишив їх з товаришами, а сам подався до Куфри на зустріч із одним чоловіком. Провів із ним кілька днів, намагаючись знайти підтвердження своїх теорій, котрі приховував від решти експедиції, і за три ночі повернувся до табору неподалік Ель- Джауф.
Між нами горіло пустельне багаття. Кліфтони, Медокс, Белл і я. Коли хтось відхилявся на кілька сантиметрів назад, його поглинала темрява. Кетрін Кліфтон почала щось декламувати, і моя голова зникла з відблисків нашого вогнища.
Вона мала класичні риси обличчя. Її батьки були, безсумнівно, відомі в галузі історії права. Я ж був чоловіком, який не любив поезію, поки не почув, як ця жінка читає її для нас.
У цій пустелі вона поринула у свої університетські роки, щоб описати зірки, — так само ніжно, використовуючи вишукані метафори, навчав Адам свою жінку.
Ні, не дарма, ніким не бачені у темряві нічній,
Не з марнославства сяють зорі. Не гадай,
Що небо потребує глядачів, окрім людей, а Бог — хвали.
Мільйони безтілесних душ на цій землі,
Котрих не бачимо у снах чи наяву,
Його творінням без утом виспівують псалми
Удень й вночі: як часто серед скель
Чи в хащах лісових ми чули, як
Опівночі співають жителі небес
Чи сольно, чи на кілька голосів.
Оспівують Творителя свого… [60] Уривок з поеми Дж. Мільтона (1608—1674) «Втрачений рай». Переклад Є. Д.
Тієї ночі я закохався в голос. Лише в голос. Я не хотів чути нічого більше, тож устав і пішов геть.
Вона була тоненькою вербою. Якою вона стане взимку, у моєму віці? Я досі бачу її, завжди дивлюся на неї очима Адама. Вона була незграбним тілом, яке вилазило з літака, вона нахилилася, сидячи серед нас, щоб підкинути у вогонь хмизу, вона прикладається до фляжки, а лікоть стирчить у мій бік.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу