Майкл Ондатже - Англійський пацієнт

— Сумуватимеш, — каже вона.

— У цій точці нашого життя, — шепотіла вона раніше, — ми або знайдемо, або загубимо наші душі.

Як це стається? Ти закохуєшся і розпадаєшся на шматки.

Я був у її руках. Я закасав рукав її сорочки, щоб побачити шрам від щеплення. Сказав: «Я кохаю його». Той блідий ореол на її руці. Я бачив, як голка дряпає шкіру, а потім під неї потрапляє сироватка, у шкільному спортзалі багато років тому, коли їй було лише дев’ять.

Він пильно, наче кожне око прокладає свій шлях, вдивляється у протилежний кінець ліжка, де сидить Хана. Вона омила його, відламала вершечок ампули і повернулася з морфієм. Опудало. Ліжко. Він керує морфієвим човном. Наркотик розливається тілом, вибухає часом і простором, наче карти, що стискають світ до розмірів двовимірного паперового аркуша.

Довгі каїрські вечори. Море нічного неба, в сутінках випускають яструбів, і вони літають дугою над останніми пустельними кольорами. Єдині у своєму польоті, наче жменя насіння, пожбурена рукою.

У цьому місті у 1936-му ти можеш купити будь-що — від собаки чи пташки, котра повертається на свист, до тих жахливих шворок, котрі надягали жінкам на мізинець, аби прив’язати їх до себе на переповненому натовпом базарі.

У північно-західній частині Каїра розташовувався показний внутрішній двір релігійної школи, за яким був базар Хан-ель-Халілі.

Ми дивилися з вікон на вузенькі вулички, на котів, які ніжилися на дахах і теж поглядали вниз, де за кілька метрів вирувала вулиця і стояли намети. Над усім цим була наша кімната. Вікна виходили на мінарети, фелуки [63] Фелука ( іт .) — невелике однопалубне однощоглове судно зі своєрідним косим вітрилом чи двома вітрилами, траплялося у військових та торговельних флотах Середземного моря та Нілу. , котів і громоподібний шум. Вона розповідала мені про сади свого дитинства. Коли не могла заснути, описувала материні сади, слово за словом, клумбу за клумбою, як у грудні ставок із рибою вкривався кригою, як скрипіли вкриті трояндами ґрати. Вона брала моє зап’ястя, там, де сплітаються жили, і підносила до порожнистої заглибинки на шиї.

Березень 1937-го. Увейнат. Розріджене повітря дратує Медокса. Майже п’ятсот метрів над рівнем моря, але він страждає навіть на такій незначній висоті.

Зрештою, він пустельна людина, чоловік, який покинув село Марстон Маґна у Сомерсеті [64] Сомерсет — графство в Англії. , де споконвіку жила його родина, змінив усі традиції та звички так, щоб залишатися у постійній близькості до моря і незмінної сухості пустелі.

— Медоксе, як називається та западинка внизу жіночої шиї? Спереду. Тут . Вона має наукову назву? Така порожнинка, розміром з відбиток великого пальця?

Медокс дивиться на мене кілька секунд осяйного спекотного дня.

— Будь ласка, зберися, — бурмоче.

— Дозволь мені розповісти історію, — пропонує Хані Караваджо. — Був собі один угорець на прізвище Алмаші, котрий на війні працював на німців. Певний час він літав із Африканським корпусом, але вважалося, що чоловік занадто цінний для такої роботи. У 1930-х він був одним із найвидатніших дослідників пустелі. Знав кожну западину, де була вода, і уклав карту Єгипетського піщаного моря. Знав усе про пустелю. Знав усе про місцеві говірки. Тобі це нічого не нагадує? Між війнами він постійно брав участь в експедиціях за межами Каїра. Одна з них вирушила на пошуки Зерзури — загубленої оази. А коли спалахнула війна, дослідник приєднався до німців. У 1941-му він став провідником шпигунів, водив їх із пустелі до Каїра. Усе, що я хочу тобі сказати: мені здається, що англійський пацієнт не зовсім англійський.

— Звичайно, англійський. Пам’ятаєш розповіді про ті квіткові клумби у Ґлостерширі?

— І вони були надзвичайно точними. Чудова підготовка. Пригадуєш, два дні тому ми намагалися придумати прізвисько собаці?

— Так.

— І що він порадив?

— Він узагалі був дивним тієї ночі.

— Він був дуже дивним, бо я дав йому додаткову дозу морфію. Пам’ятаєш ті прізвиська, які він пропонував? Десь вісім. П’ять з них, очевидно, були просто жартами. А інші три? Цицерон, Зерзура, Даліла [65] Даліла — у Старому Заповіті: филистимлянка, котра звабила і зрадила Самсона. .

— То й що?

— Цицероном звали одного зі шпигунів. Британці викрили його. Він був подвійним, а потім потрійним агентом. Утік. Із Зерзурою усе складніше.

— Я знаю про Зерзуру. Він розповідав про неї. Але він розповідав і про сади.