Евгений Положий - Риб’ячі діти

З церквою Воскресіння – найдавнішою в місті, у Миколи Степановича, крім дослідницьких робіт, було пов’язано кілька подій. Звісно, перш за все – легендарна вже історія про те, як він завадив руйнуванню храму. Коли на початку шістдесятих років минулого сторіччя країною прокотилася чергова хвиля боротьби з «опіумом для народу», перший секретар міського комітету партії вирішив церкву підірвати. Певне, очікував на орден від Хрущова. Те, що навколо знаходилися житлові квартали, те, що церкву офіційно визнали пам’яткою архітектури, те, що самої церкви як культового закладу в будівлі давно не існувало, а функціонував там музей декоративно-прикладного мистецтва, нікого не зупинило. Певне, колір бань, який змінювався в залежності від погоди та пори року зі світло-блакитного до темно зеленого на пронизливо-блакитному тлі неба, дуже дратував того, хто волів бачити скрізь лише один колір – червоного заходу сонця. Про задум першого секретаря міськкомітету знало, звісно, лише обмежене коло людей, і всі вони, звісно, являли собою зразок стійкості комуніста, але все ж таки хтось поширив інформацію, певне, розуміючи, що наслідки серед населення від руйнації найдавнішого храму міста можуть мати непередбачуваний характер, та й взагалі, наскільки важливо висадити цю, по суті, вже повністю ідеологічно знешкоджену споруду в повітря саме зараз? Але відлік часу пішов, і ніхто не міг зупинити цей процес, навіть сам час.

Микола Степанович знав про історію раніше знищених церков міста – їх налічувалося близько десятка – майже все. Але особливо близькою для нього стала історія Покровської церкви, яку зруйнували в тридцятих роках. Після закриття в двадцятих її підвали використовували в якості крематорію: невеличкого, затишного, майже домашнього закладу – фантазія людей, що захопили владу в 1917 році, щодо методів і засобів знищення людської плоті та духу не знала меж. Мати Миколи Степановича, ще молода тоді жінка, навіть побувала там на екскурсії. Микола Степанович і зараз, роздивляючись храм Воскресіння, наче чув її дзвінкий голос: «Це начебто була екскурсія до якогось підприємства, так зазвичай демонстрували нові трактори або станки на заводах, передові ударні методи роботи, які варто наслідувати. Нас завели в підвал – кількох молодих людей, комсомольців; працівник крематорію, невеликого зросту клишоногий дядько зі шрамом на всю щоку, підійшов до тачки, на якій лежав труп молодого чоловіка, накритий простирадлом, але обличчя можна було розгледіти. Клишоногий звичним коротким рухом відкрив піч, прилаштував тачку і спритно заштовхнув труп у вогонь. Я не знаю, хто був цей небіжчик, можливо, якийсь бродяга, можливо, ворог народу, бо нікого з рідних поруч не знаходилося, тільки ми. Полум’я спалахнуло, охопивши тіло, ми інстинктивно відсахнулися від печі, але клишоногий показав рукою: мовляв, варто подивитися, що відбувається всередині. Ми підійшли ближче, обережно заглянули в піч – і несамовито закричали! Труп почав оживати, тобто він почав сідати, підтягувати коліна, піднімати голову – стало неймовірно страшно, в якусь мить я подумала, що спалюють живу людину. Однак відбувалися абсолютно анатомічно обґрунтовані речі, як пояснив клишоногий – сухожилля під впливом вогню скорочуються і приводять тіло в рух, і воно дійсно наче оживає, принаймні складається таке враження. Він пояснив, що вирішив нам показати цей фокус, жартома налякати молодих дівчаток. Хоч би там як, але це неймовірно страшно, один із найжахливіших спогадів мого життя…». Голос мами задзвенів Сікорському і тоді, коли він дізнався про плани знищення храму Воскресіння. Микола (тоді ще його звали просто Миколою) кілька разів прослуховував у голові, наче прокручував платівку, мамину історію про крематорій у церкві Покрови і холоднокровно уявляв, що збудують на місці церкви Воскресіння. Магазин? Громадську лазню? Автостоянку? А може, все ж таки крематорій? Він не довго думав. Наступним ранком пішов на пошту і відбив термінову телеграму: «Москва, Красна площа, Кремль. Генеральному секретарю Комуністичної партії СРСР Микиті Сергійовичу Хрущову. В місті С. на Україні перший секретар міського комітету партії В. хоче зруйнувати будинок музею декоративно-прикладного мистецтва Слобожанщини. Музей знаходиться в колишній церкві. Можливі масові заворушення місцевих мешканців. Сікорський» Телеграму спочатку брати не хотіли, але він пригрозив міліцією, з телеграфу кудись подзвонили, певне, отримати дозвіл – і сигнал пішов.