Антология - Україна-Європа

Але тріщини були, й зараз завалилася майже третина замку. Уламки скелі та колод утворили щось схоже на химерні сходи.

На щастя, ляхам довелося подолати певну відстань і тому, коли вони полізли на гору, волинці, більшість яких все-таки вціліла, зустріли їх градом стріл.

Луки – потужні татарські луки – значно проріділи натовп атакуючих.

Але водночас інший загін пішов на штурм брами.

Те, що було далі, князь пам'ятав погано. Залишилися лише деякі окремі моменти – ось він перехоплює меча двома руками – щита так і не взяв – і рубає. Рубає. Рубає.

І раптом – страшний біль. Морок. Забуття. [23] В угорський хроніці стверджується, що Казимир захопив Любарта в полон у не названому замку ціною великих втрат. Пізніше литовські князі – родичі та союзники Любарта – заявили, що це захоплення було підступним, під час переговорів, причому поляки не заперечували.

– Я ж і другого разу, вважай, був присутній. Коли вони Кейстута заманили на переговори й гадали, що впіймали – долаючи біль, посміхнувся князь.

Воєвода знав, що князь не просто «був присутній»…

Кріві-крівікайте [24] Верховний жрець. Ліздейка, хоча був вже, м'яко кажучи, немолодим, але заколов рудого бика одним блискавичним, точно поставленим ударом. Бик повалився, не смикнувшись. У князя Кейстута майнула думка, що це протиприродно – але питання, чи це якісь чари, чи просто биків чимось поять перед жертвою, належало до таємниць жерців, сувати ніс в які не варто було навіть князям.

Ліздейка, якого інколи називали Радвілою [25] Ми звикли до полонізованого варіанту цього імені – Радзівіл, проте литовці та білоруси казали «Радвіла». (до речі, чи правда, що батько знайшов його у гнізді орла?), наповнив окутий сріблом ріг кров'ю, підніс спочатку Кейстутові, потім іншим монархам. Диво дивне – полонені – брат Любарт та небіж Семен (о Боги литвинів, в якому він стані! Ті, кого на погребальне вогнище кладуть – отак виглядають! А то й краще!) – так от, родичі пропустили повз себе, як це й личить християнам, а от Людовик, Казимир, Болеслав Мазовецький та тевтони, які виступали посередниками на переговорах, – усі випили!

Кейстутові стало майже весело. Адже умови договору передбачали, зокрема, прийняття християнства ним, Кейстутом, та всім його князівством! І тільки-но підвисивши печатки свої, християнські прочани, [26] В описаний час в західноєвропейських мовах не існувало термінів «хрестовий похід», «хрестоносці». Казали «проща», «паломництво» або «заморська переправа». які пояснювали свої походи поширенням вчення Христа (Кейстут далеко не був певен, що Христос визнав би це вчення своїм), і не кліпнувши оком, беруть участь у поганському обряді, за що їм, власне кажучи, світять пекельні муки. «Вони гадають, що, як я не християнин, то й не розумію?»

Навколо гомонів, співав, пирував величезний табір. Табір чотирьох військ – угорського, обох польських – королівського, Казимирового [27] Питання, чи брав Казимир особисту участь у цьому поході, дискусійне – є відомості, що він хворів. Проте його військо воювало. та Болеславового (Болеслав – князь Мазовецький) та орденського. Німці, начебто, виступають як посередники. Проте табір в них не окремий, а спільний з однією з сторін.

– Отже, – посміхаючись, продовжив Людовик (німецькою володіли всі, лише нещасний зранений Семен погано), – я гадаю, що Його Милість Великий Князь Кейстут може відпустити ту частину слуг своїх, які не потрібні під час подорожі до Буди, де він прийме святе хрещення.

А от про Буду досі не було мови! Буда ще не стала мадярською столицею, і ніхто не думав, що стане. Єдина слава, що дійшла про неї так далеко, була слава фортеці – і, відповідно, в'язниці.

– Я брав лише тих, хто поїде зі мною, – про поїздку, хоч і не так далеко, мова йшла, й саме тоді Кейстут насторожився вперше. Він чудово знав, що прийняти хрещення можна й у похідній церкві-наметі.

Ну, ясно, для князя воно краще в соборі… Та не в Буді ж!

– Так що двоє чи троє супроводять брата та небожа…

– Його Милість князь Семен теж їде до Буди.

Та-ак. Зараз він скаже, що угода передбачає звільнення Любарта та його підданих. А князь Семен, хоча й взяли його у полон разом з вуйком, проте, оскільки він князь, у це поняття не входить.

Точно. Саме це й говорить Лайош-Людовик. Насправді вони хочуть залишити собі ще одного заручника. На Любартовій службі – ще один Семенів брат. Навіть якщо він, припустимо, Семена не любить, проте, побоюючись ганьби, мусить дбати про безпеку брата свого.