Антология - Україна-Європа

Вона носила титул, який викликав майже містичну пошану.

Повага, пошана, навіть поклоніння, яким були оточені найбідніші князі, переважала навіть пошану народів Заходу до своїх королів.

– Та не мало – блідо посміхнувся Семен Наримунтович, нагадуючи, де його було порубано. І за яких обставин.

Коли замкова брама просто впала за ними, князь Семен дозволив собі розслабитися.

Під час переговорів він усе побоювався якоїсь пастки, якогось Казимирового віроломства, щось таке просто аж світилося на дружньому, веселому, безтурботному королівському обличчі. Проте до ранку їм нічого опасатися. Взяти отакий замок з наскоку можливо, лише якщо вартові зрадять або заснуть, однак зараз Його Милість Короля та Великого Князя Дмитра-Любарта (тодішні люди навіть у думках називали монархів по титулу і не могли собі й уявити, що можна інакше) – так от, Його Милість супроводжували найнадійніші – в усіх розуміннях цього слова, найнадійніші – а в кількох годинах неспішної ходи стояв зі своїм та головним волинським військом Його Милість Великий Князь трокайський Кейстут, з військом навіть трохи більшим за Казимирове – це не кажучи вже про те, що, коли до десяти тисяч латників додати одного Кейстута – то це, вважайте, всі двадцять тисяч.

У чому поляки кілька разів переконалися за минулі місяці.

Не випадково їх першою умовою було – аби Кейстут не підходив близько до місця переговорів.

Даремно, до речі, хвилюються, – Казимирова смерть Волині невигідна. І полон також.

Як помре польський круль бездітним – сяде на краківський стіл [19] Трон. його небіж Людовик угорський – об'єднаються наші вороги.

А так – Казимир ще не старий, цілком може в нього ще син бути. Тоді союз ляхів з уграми трісне. Або спочатку союз трісне і зминіть круль заповіт – є ж князі Мазовії та Сілезії, які більше прав мають, ніж угорський король.

А взяти круля у полон – так це не рішення проблеми, бо колись же й звільняти треба.

І все-таки князеві було тривожно.

Щось його гнітило, щось не давало спокою.

Покрутившись на лавці години зо дві, князь піднявся. Старий слуга, якого колись приставили до княжича, як тільки того відняли від грудей годувальниці, підхопився, хоча ще кілька секунд тому здавалося, що він спить так міцно, що його не розбудить й труба архангельська.

– Підемо, перевіримо варту.

Слуга кивнув. Хоча особисто князь Семен за варту й не відповідав, проте, дійсно, краще роздивитися на власні очі.

Вони вийшли на двір, по усходній стовпі, тобто по гвинтовим дерев'яним сходам, піднялися на стіну.

Замок було побудовано з дерева, проте на такий кручі, що князь Семен згадував чуту колись оповідь – як татари змусили святої пам'яті князя Василька, брата короля Данила, наказати захисникам міста Холма здатися. Василько наказав. І кричав, і лаявся, навіть тупотів ногами.

Але в лівій руці було в нього п'ять камінчиків, які він, начебто від хвилювання, підкидував. Та невисоко підкидував, невисоко. І захисники зрозуміли – не можуть пращі [20] Тут – камнемети. татарські високо вгору стріляти. Так і не здалися, й нічого не змогли вдіяти з ними татари. [21] Історичний факт.

Так і тут. Дерев'яну фортецю можна по-татарському підпалити – виготовити снаряд для камнемета з великим наконечником в денці, [22] Цю систему татари запозичили у Китаї. начинити його чимось горючим та послати в стіну – наконечник увійде в дерево, снаряд на ньому повисне та й стіну підпалить. Не вийде. Занадто високо й поблизу є лише одне місце, де можна камнемет встановити. Пристріляне нами місце. Подивимось, хто кого швидше підпалить.

Поляки колись взяли цей замок голодом, здали ж без бою лише тому, що розуміли – Кейстут допомогу до нього не підпустить, і знову голод візьме своє. А зараз, якщо спробують штурмувати, то опиняться між молотом і ковадлом.

Ці приємні думки князеві були перервані тим, що під його ногами здригнувся ґрунт, а по вухах вдарив жахливий грім.

Князь повернувся й з жахом побачив, як відламується частина майданчику – та частина, на якій стояла західна вежа – й падає, падає, падає.

У скелі була природна печера, від якої давно прорубали таємний хід до фортеці. Оскільки ж ляхи за часів свого тут перебування про нього дізналися, то хід замурували, поставили вартового, щоб почув, якщо почнуть ломами довбати і… заспокоїлися.

Та ніхто не здогадався, що гемонською новинкою – порохом – можна не лише стріляти, але й підривати. Власне, навіть порохову стрільбу мало хто чув. Щоправда, заряд вийшов слабкуватий – розраховувати потрібну кількість не вмів ще ніхто, і, якби в скелі не було тріщин…