Антология - Україна-Європа

За останні півроку наша країна пройшла важкі випробування. Дуже велику ціну сплачено за цивілізований вибір, за курс на свободу й демократію. Нам потрібно життя з новими стандартами, але – життя мирне. Так відповість кожний громадянин нашої мальовничої країни незалежно від місця проживання – на «сході» чи «заході». Тому залишається сподіватись, що в досяжному майбутньому Україна стане розвинутою сучасною європейською державою, а Євросоюз для неї – надійним плечем, гостинною оселею.

© Н. Рощина, 2014

– Привіт, я Іра, а тебе як звати?

І посмішка. Щира і симпатична, вона примусила посміхнутись у відповідь. Така невимушена спроба знайомства підштовхнула Артема затриматись з відповіддю й пильніше оглянути незнайомку.

Перед ним стояла приваблива дівчина років двадцяти з «хвостиком». На миловидному обличчі мінімум косметики, на голові кумедний в'язаний капелюшок із штучними косичками, потерті джинси. Поверх легенької курточки жовто-блакитний прапор – своєрідна візитна картка Майдану. Великі сірі очі дивляться весело, незважаючи на те, що губи посиніли від холоду. Дівчина розцінила мовчанку Артема, як небажання спілкуватись, і мало не штовхнула його пластикового тацею з канапками.

– Бери канапку.

Артем взяв бутерброд, який був зроблений без зайвих вихилясів: простий кусень батона з вареною ковбасою і майонезом.

– Смачного! – дівчина спробувала розчинитись у натовпі, але Артем останньої миті встиг притримати її вільною рукою за плече.

– Зачекай!

Дівчина зупинилась і суворо поглянула на Артема. Мовляв – чого тобі ще? Отакої! Спочатку немов теплом повіяло від взаємовідносин на Майдані, і так ось зразу все зіпсувати. Е, ні, дівчинко, формалізму тут не місце. Крім того, Артем не міг не відмітити, що незнайомка йому одразу сподобалась. А якщо до цього додати його теперішній статус одинака…

– Я Артем, – видихнув він, посміхаючись.

Ірину продовження короткого знайомства, здається, не вразило.

– О'кей, Артем, як ти? – тон доброзичливий, але цілком офіційний.

– Щойно приїхав.

– Здалеку?

– Зі Львова. А ти звідки?

Запитання вона пропустила повз вуха:

– Зрозуміло. Ну, освоюйся. Мені потрібно йти.

Артем відчув, що розмова з незнайомкою ось-ось припиниться, і напружено думав, яким чином її продовжити.

– У вас тут так… гучно! – знайшовся нарешті, натякаючи на гучномовці.

– У нас тут класно! Ну, бувай!

Мить, і дівчина, про існування якої дві хвилини тому Артем і не здогадувався і якою у цю мить він був заінтригований до краю, зникла серед натовпу. Він підійшов до багаття, яке палало у залізній діжці, й простягнув над ним замерзлі долоні. Спробував пригадати останні події, які захопили його, примусивши полишити звичне життя і опинитися на вогкому й похмурому від негоди Майдані Незалежності.

Потяг, свиснувши наостанок, залишив Артема на столичному вокзалі ранком, коли важке сиве небо листопада щільною завісою приховувало світло нового дня. «Збулась мрія ідіота», – подумав тоді Артем і, заглибившись у нетрі метрополітену, поїхав на Майдан, де одразу ж був пригнічений побаченим.

Покидаючи рідне місто, наукову працю і звичне життя, він розраховував на більший рівень народного невдоволення. Натомість, що було перед ним тепер: усього півтори-дві сотні людей, що сиділи на карематах або мляво походжали біля зеленкуватого скла супермаркету «Глобус». Автомобілі, які лопотіли гумою шин по бруківці Хрещатику поруч. Кілька гасел, написаних від руки на клаптях паперу, лампадки – дрібними зірочками на граніті. Протест, яким Україна відповіла на відверте бажання владної верхівки причепити її до сповненої імперської величі Росії, м'яко кажучи, не надихав. Втім, таким було лише перше враження. Тож Артем взявся спостерігати за подіями і скоро з головою поринув у атмосферу Майдану.

Це був зародок майбутніх протистоянь. Неподалік від стели Незалежності застиг великий чорний всюдихід, переобладнаний під агітаційний майданчик. Його потужні підсилювачі оголошували середмістя бадьорими нотами повстанських пісень. Тих самих, які шістдесят з лишком років тому співали вояки УПА. Іноді пісні переривались і з даху позашляховика до людей звертався черговий промовець. Кидався в очі той факт, що промови не були схожими на звернення політиків. Говорили прості люди, які виступили за ідею, відібрану у них напередодні урядом. Ці люди зацікавили Артема. Зацікавили тим, що прохали приєднуватись до них простими, доступними словами.