Антология - Україна-Європа

Ми залишали Польщу з легким серцем. Бажання повернутись сюди ще було, але залишитись назавжди – ні. Ми не могли позбутися єдності з місцем, де народились, де пройшло дитинство й мчала юність. То було справжнє відчуття свого коріння, що глибоко увійшло в рідну землю. Ми бажали знову почути рідну мову, поринути в буденне життя.

Ми йшли шляхом змін не один рік, але саме зараз треба принципово вибрати напрямок розвитку. Від цього буде залежати майбутнє наших дітей, онуків, існування держави як такої. Це рішення стане лакмусовим папірцем, що визначить ступінь успішності нашого суспільства. Чи отримає Україна членство у Європейському союзі? Беззаперечно, більша частина населення країни виступає саме за такий розвиток у майбутньому. Існує життєва необхідність почути кожного, бо взаєморозуміння – шлях до мирного вирішення будь-якої проблеми. Інша точку зору – не привід для конфронтації, й саме вміння зрозуміти опонента показує рівень розвитку культури країни.

«Європейський вибір» цілком закономірний – це саме те, що може підняти нашу країну на недосяжні висоти. Це стосується не тільки росту добробуту, але й культурного, емоційного, освітнього рівня. Так хочеться бачити більше усміхнених облич на вулицях, доглянутих і впевнених у завтрашньому дні людей похилого віку, захищену молодь, яка має роботу й може дозволити собі сім'ю та дітей. Ці прості речі, про які мріє кожна пересічна людина, – основа щасливого існування й відчуття особистої гідності.

Щоб не бути голослівною, спробую перелічити хоча б деякі «за» та «проти» цього доленосного вибору. Звичайно, перше, що спадає на думку, – географічна близькість між Україною та Європою. Вже тільки завдяки цьому українці були й будуть європейцями, як не банально про це говорити. А з моменту проголошення незалежності України у 1991 році не викликала сумнівів поява на світовій арени держави, що стала важливою ланкою у економічному, політичному, науковому, культурному розвитку Європи. Це єднання, майже непереборне, має отримати новий поштовх, нову силу й розвиток. Це погляд в бік Брюсселя, Страсбурга, Люксембурга – впливових центрів європейської інтеграції.

Але ми не можемо забувати й ще про одну сторінку свого минулого. Всі ми, як то кажуть, родом з СРСР, а пізніше – з СНД. Україна – одна з засновниць цього союзу – завжди виступала за розвиток взаємовигідних відносин між країнами СНД, відносин рівноправних. І не треба бачити в цьому ностальгічне бажання повернути «єдиний та могутній». Ті часи проминули безповоротно. Серед людей похилого віку, може, й промайне щось подібне. Але то, скоріше, нудьга за швидкоплинною молодістю, втраченими мріями та надіями. Пам'ять має чудову властивість ховати у потаємні закуточки все те, що заподіює біль. Тому з часом здається – раніше все було краще – ілюзія життя, яке промайнуло.

Сьогодні в нашому домі велика біда. Втрачене найголовніше – мир та спокій. На сході гинуть люди, свистять кулі, від страху за життя своє й близьких наші співвітчизники сивіють, плачуть, благають про допомогу. Душа болить і мозок відмовляється розуміти те, що відбувається. Ніби фільм жахів. Треба тільки перестали його дивитись – і все минеться. Але насправді все не так просто. Трагічна ситуація склалась завдяки корумпованій владі, що віщала з трибун про турботу й захист народу, а насправді діяла лише в особистих інтересах, інтересах своїх кланів. Не відомо скільки часу піде на подолання наслідків злочинів корумпованої верхівки перед своїми співвітчизниками. Зараз – на фоні глибокої економічної кризи, політичної нестабільності, збройних виступів, зубожіння основної маси українського народу – бажання жити за європейськими стандартами актуально, як ніколи. Військові дії на сході, складна політична ситуація в Криму – все це розхитує фундамент нашої молодої незалежної держави. Бо двадцять три роки – то не вік для людини, що ж казати про розвиток і досягнення в масштабах країни. Дуже хочеться, щоб в найближчі часи всі жахіття, що спіткали наш працьовитий, щирий народ, забулися, й ми заявили про себе як про потужну, стабільну європейську державу.

Без сумніву, Європа зацікавлена й готова до співпраці з Україною. Перш за все, внаслідок спільних інтересів, головних пріоритетів, таких як безпека і мир, економічного співробітництва, культурних зв'язків. Є верстви населення, які не вірять у світле майбутнє в союзі з Європою. Нібито ми, як неконкурентна на світовому ринку країна застарілих технологій і неякісних товарів, з низьким рівнем життя населення й відсутнім наймізернішим рівнем свобод особистості, не можемо бути рівним партнером Євросоюзу. Нам прогнозують дуже сумне майбутнє: перетворення у сировинний придаток для розвинутих країн, місце для збуту товарів низької якості та джерело дешевої робочої сили. Хотілось би вірити, що цей варіант залишиться лише на папері й ніколи не спіткає нас. Але й він має право на існування.