Антология - Україна-Європа

– Що ви таке кажете, пане?! Я дав юнакові снодійне, він ледь-ледь зміг заснути! Не будіть його, нехай поспить бодай трохи.

– Але він живий?! Живий?! – Юрій схопив лікаря за плечі й щосили трусонув.

– Живий, пане, звісно що живий! От тільки будити його не треба. Повірте, зараз міцний сон для нього – це найкращі ліки!

– Ну, гаразд, – мовив Немирич стомлено і додав: – Залиште мене у спокої.

– Так-так, пане, і вам також перепочити не завадить…

Та Юрій раптом передумав.

– Хоча ні. Принесіть спочатку пару-трійку скибок хліба й води, а потім розкажіть хто-небудь, як усе сталося.

Це було все, що він здатен був з'їсти у нинішньому стані. Хоча й відчував, що навіть така більш ніж скромна їжа не лізтиме в пошерхлу горлянку, оскільки…

Томасику, любий синочку!!!

– То як же це сталося? – спитав похмуро, ні до кого конкретно не звертаючись. Пан ректор зробив лікареві і двом присутнім служникам знак вийти геть і заходився давати пояснення.

По завершенні літніх вакацій [37] Канікул. учні повернулися на навчання. Про катастрофічні для польського війська наслідки битви під Зборовим знали вже всі, тому і учнів, і викладачів Кисилинської школи охопив пригнічений настрій. Водночас, жодної небезпеки ніхто не відчував. Справді, воєнні зіткнення відбулися значно південніше земель Волині, мир з бунтівниками було укладено. Нехай поганий і невигідний для Речі Посполитої, але навіть такий мир є кращим, ніж війна. То які ж можуть бути сумніви щодо необхідності продовжити навчання?…

І все ж таки у Кисилині панував смуток. Щоб трохи розвіяти його на лоні чудової місцевої природи, у першу ж неділю одразу після урочистого вранішнього богослужіння учні соцініянсьської школи зібралися разом зі своїми викладачами на великій галявині на березі Стоходу. Все було тихо-мирно, коли раптом з боку міста долинув і почав поступово наростати розпачливий лемент.

Як виявилося згодом, на східну окраїну Кисилина вдерся розлючений натовп якихось негідників, що назвалися «чесними любельськими [38] Любель – сучасний польський Люблін. месниками». Прибульці швидко дісталися центру міста й почали бешкетували, вимагаючи негайного виконання рішення Любельського трибуналу кількарічної давнини, а саме: закрити соцініянський збір у Кисилині, ліквідувати соцініянську школу, вигнати з міста всіх провідників-аріян, стягнути зі шляхтича Юрія Чаплича-Шпановського серйозні штрафи (по півтисячі злотих) на користь Луцької католицької капітули та чесного суду у місті Володимирі.

Поразку під Зборовим «любельські месники» чомусь пов'язували саме з невиконанням цих рішень. Мовляв, що козаки-схизматики, [39] Схизматиками (в значенні «невірний», «єретик», «розкольник») називали православних поляки-католики. що соцініяни – всі одним миром мазані, всі проти чесних латинян. [40] Католиків. А тому чим скоріше ці єретики заберуться з Кисилина, тим краще для них самих… інакше нехай начуваються!!!

Доки жителі міста намагалися заспокоїти «чесних месників» зі славетного Любеля, від їхнього натовпу відділилися пару дюжин здорованів та пішли в соцініянську школу, щоб вигнати звідти учнів і в такий спосіб бодай частково зреалізувати свої наміри. Проте оскільки у школі було порожньо, бешкетники дуже розлютилися, почали трощити двері в будівлях, бити шибки, ламати меблі…

У цей момент на місці подій несподівано з'явився один з молодших учнів: допитливий хлопчина непомітно втік з галявини на березі Стоходу, щоб подивитися, що ж це коїться у школі?! Його негайно схопили, люто настрахали і змусили показати, куди поділася решта учнів з усіма викладачами. Природно, нажаханий хлопчина повів здорованів на місце прогулянки старших товаришів.

Коли на дорозі, що йшла уздовж берега річки, здійнялася курява, всі перелякалися. Здалеку неможливо було визначити, наскільки численний натовп суне до них і з кого, власне, він складається. До галявини долинали тільки нечленороздільні, проте явно ворожі вигуки та голосний дитячий плач. Як школярі, так і викладачі відверто розгубилися. І тут несподівано для всіх заговорив Томас:

– Маєток мого дядька Стефана знаходиться не надто далеко. Якщо дозволите, я спробую попередити його про нашу біду…

Так і не розібравшись достеменно, що ж відбувається, хтось із викладачів дозволив юнакові діяти на власний розсуд. Томас одразу ж кинувся виконувати свій задум.