Антология - Україна-Європа

Невідомо, чим би все це скінчилося, проте становище урятував особисто Ян Казимир: хтозна яким дивом, Його Королівській Величності вдалося вишикувати німецьких піхотинців і повести їх в атаку. Найманці несли відчутні втрати, проте вперто тіснили піші козацькі загони. Години через три королю вдалося повернути Зборівський замок.

Домігшись успіху, Ян Казимир негайно вислав парламентерів до кримського хана. Звісно, таке рішення обурило магнатів – особливо пана Корецького, який присягався нізащо не втратити удруге фортецю, довірену його опіці. Втім, Його Королівська Величність надто добре розумів усю ілюзорність подібних сподівань. Що можна було вдіяти після того, як не вдалося обладнати укріплений табір на «острові»? Хіба що добровільно засісти в обложеному з усіх боків Зборівському замку. З військом, що поменшало на кілька тисяч чоловік. Без достатніх запасів провізії. Без доступу до річкової води. І головне – без жодної надії на зовнішню допомогу. Це ж справжнісіньке самогубство!

Зважаючи на ці міркування, Ян Казимир вирішив розколоти ворожий стан, тому й послав переговірників не до Хмельницького, а до його союзників – кримських татар. На обіцянки велів не скупитися.

Через годину парламентери повернулися з доброю новиною. Попри відкрите невдоволення самого Хмельницького, хан звелів переказати королю, що вдовольниться виплатою солідних упоминків: [36] Податок грішми, хутрами та іншими коштовностями, які уряди Речі Посполитої та Московії у XVI–XVII ст. систематично сплачували кримському ханові, щоб запобігти грабіжницьким нападам кримських татар. Упоминки були, по суті, замаскованою даниною, їхня вартість сягала кілька десятків тисяч злотих. очевидно, він з якоїсь причини не хотів, щоб сьогодні козаки остаточно восторжествували над поляками… Зрозуміло, що Ян Казимир з радістю погодився на таку умову! Додатково попросив назвати суму викупу за бранців, які не мали для того грошей. А щоб остаточно умилостивити хана, дозволив грабувати південно-східні землі Речі Посполитою і брати в них ясир під час повернення татар додому: це мало забити додатковий клин між нинішніми союзниками.

Після успішного завершення переговорів кримська кіннота вийшла з битви. Мало того – відтепер вона становила неабияку загрозу для козаків, які не мали у своєму розпорядженні достатньої кількості вершників! Хмельницький не мав достатніх сил, щоб воювати одночасно з поляками й татарами. Король прекрасно розумів це, тому надіслав парламентерів тепер вже до козацького ватажка.

Результат був очікуваним: Богдан Хмельницький милостиво погодився на переговори. Обговорення й укладання угоди відбувалося у Зборівському замку, який за останню добу двічі переходив з рук в руки. Генеральний полковник посполитого рушіння Київського та Волинського воєводств Юрій Немирич був присутній на перемовинах, як і решта шляхтичів. Моменту появи козацької депутації полковник очікував із завмиранням серця: аж надто реалістичним був його сьогоднішній сон… а раптом він упізнає ватажка бунтівників?! І що в такому разі робити…

Та дива не сталося: реальна людина мала лише віддалену схожість із вранішнім видінням. Проходячи повз Немирича, Хмельницький навіть не подивився в його бік. Тоді лише сумніви пана полковника розвіялися остаточно.

Між тим перемовини розпочалися. Насамперед, бунтівники висунули умову повного прощення їхніх діянь з боку шляхтичів та магнатів. Було видно, що вони не дуже сподівалися на це. Й зітхнули з полегшенням, коли Ян Казимир, незважаючи на нерішучі протести окремих панів, наказав занести до чернетки договору наступні слова: «Що тільки діялося під час теперішнього замішання з Божого допуску, те все має бути в забутті. За те жоден пан не повинен чинити помсти й карання».

Звісно, у повстанні брала участь не сама лише голота, але також люди шляхетного походження, причому не тільки православні, а й католики також. Спеціально для них у майбутньому договорі король наказав записати після початкового обговорення наступний пункт: «Шляхті як віри роської, так і римської, котра під час того замішання у будь-який спосіб бавилася при Запорозькому війську, Його Королівська Милість із панської своєї ласки пробачає і переступ їхній покриває. А коли б котрого упрошено, як з добр дідичних, так і з інших, або котрого виведено, оскільки те все діялося в теперішнім замішанні, має бути сеймовою постановою скасовано».