Антология - Україна-Європа

– І де вони?

– Невдовзі побачиш. Але йдеться поки що про ваше військо. Кажеш, воно попадало на землю, роботою нічною знесилене? А я стверджую, що це сама земля наша силу з магнатського війська висмоктала й натомість ту силу нам передала. І це не враховуючи життєвої сили чотирьох тисяч ваших воїнів, вбитих в учорашній сутичці.

– Невже?!

– Саме так і є, інакше б ваше військо не було настільки виснаженим. От цього й не врахував ніхто: ні ти, ні король, ані інші пани магнати. У цьому й полягає ваш спільний прорахунок.

– Брешеш! – Немирич намагався відповідати спокійно, з достоїнством, проте мимоволі зірвався на крик. – Земля ця така сама ваша, як і наша. Натомість ви на неї грабіжників-кримців привели, тоді як ми…

– Козаки воювали разом із кримцями ще півтора десятки років тому [34] У 1635–1637 роках. з обопільною користю, – розважливо парирував Хмельницький.

– А ясир [35] Бранці, яких з метою подальшого продажу на невільничих ринках захоплювали турки й татари під час нападів на українські, польські та московські землі у XV–XVIII ст. на нашій землі збирати – це для тебе нормально?!

– Ясиром у нинішній війні стануть не русини, а поляки. Панство має золото, щоб відкупитися від полону. Що тобі до того?…

– Мені не байдуже, бо всі ми є підданими Яна Казимира.

– От бачиш, ви віддаєте рідну землю під руку польського короля, а нас звинувачуєте в тому, що ми сюди кримців привели!

– Але ж русинські землі завжди входили до складу Речі Посполитої, таким є природний порядок речей…

– І яких же висот русинські князі можуть досягти у Речі Посполитій, якщо не зраджуватимуть віру своїх прабатьків?! От скажи, пане полковнику, чи комфортно тобі живеться з вірою соціанською у серці? Тільки відповідай правдиво, годі вже кривити душею.

Щойно Немирич зібрався похизуватись виступом на останній військовій нараді й тією увагою, яку приділили його пропозиціям, як раптом здригнувся від несподіваної думки: звідки незваному гостеві відомо про його соціанську віру?! Вони ж не знайомі особисто, не зустрічалися раніше…

Між тим, Хмельницький поспішив скористатися мовчанням Юрія і продовжив наполягати на своєму:

– Ти, пане полковнику, помиляєшся, покладаючись на Яна Казимира. Втім, як і на будь-якого іншого короля, котрий рано чи пізно опиниться на його місці. Приміром, коли мене образив чигиринський підстароста Чаплинський, і я поскаржився на те попередньому королю Владиславу Вазі, Його Величність відповів прямо: «Ти воїн, маєш мушкета й шаблю, то що не дає тобі постати за себе та свою волю? Твоя доля – здобувати все мечем. Я ж допомагати тобі не можу – мене здолали шляхетські партії та фракції». От тоді я й зрозумів остаточно, що покладатися можна лише на себе, а не на короля. І в цьому також твоя помилка…

У проміжках між кількома гарматними пострілами, що прогриміли на березі Стрипи, схованому від погляду свіжонасипаним земляним валом, пролунало перелякане скрикування одного з челядників:

– Прокидайтеся, пане, негайно прокидайтеся! Біда: козаки перейшли у наступ!

Немирич відірвав голову від нагрітої вже сонцем землі, миттю звився на прямі, проте спросоння ледь утримав рівновагу. Ясна річ, ніякого Хмельницького поряд з ним не було.

Між тим, служник повторив благально:

– Біда, пане: козакам вдалося обійти наш вал!!! А ще й татари…

Битва скінчилася десь опівдні. Добре, що так, бо ще вранці шляхті здавалося, що усі вони приречені безславно загинути.

…Як не старалися усі, хто споруджував захисний земляний вал, однак закінчити його північну частину до ранку так і не вдалося. Отож вранці козаки й атакували польський табір саме з півночі! Одночасно з лісу, розташованого на південному сході від Зборова, вилетіло кілька загонів татарської кінноти.

Шляхтичі опинилися затиснутими в обценьках. Але ситуація стала зовсім нестерпною після того, як табором прокотився поголос: позаду в'юнкої татарської кінноти був помічений загін, очолюваний самим проводирем бунтівників – Богданом Хмельницьким!!! Сама його присутність лякала більше, ніж перспектива потрапити в полон до кримців і через деякий час опинитися на якомусь невільничому ринку. Коли напередодні козаки налетіли на правобережний табір, Хмельницького ніхто не бачив. І от сьогодні…

Катастрофа, жахлива катастрофа, яка обернеться невідомо чим!!!

Паніка була настільки сильною, що князь Корецький з усім можливим поспіхом полишив Зборівський замок напризволяще. Не в змозі вибудувати жодного бойового порядку, притиснуті до недобудованого земляного валу загони шляхтичів перемішалися.