Антология - Україна-Європа

Пекло, справжнісіньке пекло!!!

Зрештою втративши надію дочекатися усіх своїх хлопців, Немирич кинув коротко:

– За мною, триматися разом, не відставати, – і пустив коня риссю уздовж берега. Але порівнявшись із центром табору, мимовлі натягнув вуздечку, а коли кінь зупинився – навіть підвівся на стременах, щоб краще бачити. Бо не повірив власним очам! У самісінькому центрі шляхетського табору, на найкращому місці стояло розкішне шатро, довкола нього бігав сам Ян II Казимир з палашем, лезо якого яскраво виблискувало на сонці. Час від часу король схилявся до землі, щось вигукував, тицяв зброєю під розставлені довкола вози, а з-під них, немовби кропом ошпарені, вискакували пихаті шляхтичі або їхні челядники й кидалися урозтіч.

Немирич не мав сил і далі спостерігати за тим, як перший серед рівних [33] Так польські магнати називали короля, підкреслюючи цим свою слабку залежність від глави держави. «напучує» боягузів, що не бажають битися з ворогом. На щастя, в середині табору людей було небагато: майже всі встигли порозбігатися, побоючись загинути від гарматних ядер, що ламали і трощили все довкола. Тому полковник з трьома своїми хлопцями швидко досягнув королівського шатра. Його Величність тільки й мовив розгублено:

– Немиричу, ти…

Не відповівши нічого, Юрій зістрибнув з коня, власноруч витягнув з-під найближчого воза чергового зблідлого переляканого панка, добряче розмахнувшись, відважив йому дзвінкого ляпаса, гримнув:

– Туди – нумо пішов!!! – і штовхнув у напрямі північних пагорбів. Діставши ляпаса, шляхтич здригнувся, його права рука мимоволі потягнулася до шаблі. Але, мабуть, в очах Немирича читалося щось таке, що панок знітився, непевно кивнув головою й підтюпцем потрусив у вказаному напрямі, чомусь навіть не здогадавшись скочити на коня.

Задоволений досягнутим результатом, полковик звернувся до хлопців, мотнувши головою услід боягузові:

– Шляхтичів оминайте від гріха подалі. Панством займатимусь я. Але всіх челядників, кого тільки побачите, женіть на битву. Нумо, хутко!

Хлопці коротко кивнули й умить розбіглися шукати тих, хто б де не сховався. Юрій теж зібрався продовжити пошуки, як почув з-за спини:

– Немиричу…

Озирнувся на короля. Його Величність був явно розчулений неочікуваною допомогою.

– Немиричу, дякую тобі!

Полковник мовчки вклонився й зайнявся подальшими пошуками. І хоча обстріл напіврозореного табору тривав, кількість боягузів, які прагнули втекти на безпечний лівий берег, поступово зменшувалася. Коли ситуація остаточно перемінилася на краще, Немирич гукнув хлопців, вони повернулися до коней і поскакали до місця, де кипіла битва.

Рештки шляхетського війська і козаки зійшлися, як-то кажуть, стінка на стінку. Дві лінії, одна з яких періодично тіснила іншу (хоча й не надто сильно), розтягнулися уздовж крутого правого берега Стрипи. Гарматний вогонь тепер вщух: необлаштований шляхетський табір вже був розбитий на тріски, а обстрілювати польську шеренгу пушкарі не наважувалися – надто високою була ймовірність поцілити своїм же козакам у спину… Звісно, можна було спробувати розбити важкими ядрами мости, що позбавило би шляхту можливості відступу. Але як тоді самим переправлятися на лівий берег?! А там же Зборівський замок!..

Отже, битва перетворилася на безліч запеклих шабельних двобоїв. В цілому ж перемогти не виходило у жодної зі сторін. Таке протистояння тривало до самих сутінків. Лише тоді козаки трохи відступили, що нарешті дало можливість украй стомленим шляхтичам на чолі з Яном II Казимиром переправитися через ріку.

– Ну що ж, пане, я вважаю, тут бунтівники точно не прорвуться.

– Ти серйозно?

– Авжеж.

Немирич кивнув, потім важкою ходою піднявся на верхівку земляного насипу й оглянув краєвид, що відкривався звідти. Якщо чесно, то полковник майже з ніг валився, як і всі його люди. І було би значно краще, якби вони бодай трохи поспали, а не надривалися цілу ніч немов скажені. Та що вдієш?! Лишалося одне з двох: або з вечора до ранку кілки та палі тягати, землю копати, щоб мати бодай ефемерний шанс на перемогу – або одразу ж без бою козакам і татарам у полон здатися.

Але ж ні, не бувати такому!!! Як підтвердження рішучості їхніх намірів, Юрій мав можливість оглянути наїжачений гострими кілками земляний вал, що простягнувся уздовж Стрипи. Звісно, не завадило би спорудити щось більш серйозне, проте не за одну ж ніч!.. Ну нічого, будемо сподіватися, цього хоч сяк-так вистачить. Споруджена його служниками ділянка була не гірша, ніж сусідні. Що ж…