Антология - Україна-Європа

Да и холодать стало. Поэтому, дойдя до поворота к манящему оконными огнями домиков населенному пункту, Кукутис свернул и ощутил облегчение.

Как и положено, крайний домик этого села был кособок и не покрашен, и всем своим видом взывал о помощи.

Кукутис зашел в открытую калитку. Поднялся на деревянный порожек, отчего доски под ногами скрипнули жалобно. И постучал в деревянную дверь, обитую толстым серым войлоком, из какого в России валенки катают.

Минуты три прошло прежде, чем дверь открылась и в проеме появилась женщина лет шестидесяти в теплом синем платке, синей кофте и черной тяжелой юбке аж до пола.

– Вечур добры! – поприветствовал ее Кукутис. – Я из Литвы в Париж иду… Пустите на ночлег?

– Из Литвы? До Парижу? – женщина всмотрелась в лицо странника, потом опустила взгляд ниже, и когда увидела она деревянную ногу Кукутиса, то сразу шаг назад сделала.

И понял Кукутис, что его впускают на ночь.

Роман выйдет в 2015 году в издательстве «Фолио»

© А. Курков, 2014

Головний герой нашої повісті (а також роману, частиною якого вона є й який ти невдовзі, сподіваємось, із задоволенням прочитаєш) – князь Юрій Стефанович Немирич, видатний політичний діяч, дипломат, талановитий воєначальник, права рука Івана Виговського. Він належав до роду, який, на думку сучасників, стояв поряд з Острозькими, Вишневецькими, Сангушками, Радзивіллами та іншими русинськими шляхетськими сімействами. Немиричі були одними з найбільших землевласників Великого князівства Литовського.

Герой повісті був одним з найосвіченіших людей свого часу. Романтик, мрійник, філософ, мислитель з відточеним, гнучким розумом, дивовижною твердістю духу – ось як можна його охарактеризувати. Юрій Немирич був наділений рідкісною, як на ті часи, незалежністю суджень та воістину бунтарським характером. Додайте до цього авантюрну жилку, успадковану від предків, та виховану з дитинства звичку до холодного політичного розрахунку – і дістанете бодай приблизне уявлення про те, наскільки благодатний матеріал для майстрів красного слова являє ця персона. Недарма ще за життя про Немирича складалися легенди…

Втім, його значення для розвитку тогочасної України, роль у бурхливих процесах середини XVIIстоліття так і не були оцінені належним чином. Ми й досі слабко уявляємо, що саме рухало вчинками цієї талановитої освіченої людини: біль за долю країни?., політичні амбіції?., проста жага влади?… Як розцінити перехід Немирича від соцініянства (аріянства) до православ'я: людина повернулася до віри предків – чи це був політично виважений крок інтригана, загалом байдужого до питань віри?! А ідея Великого князівства Руського!.. Що це: прагнення створити нову незалежну українську державу чи черговий кар'єрний хід?!

Однозначних відповідей на ці запитання, мабуть, не знайде ніхто й ніколи. Втім, впевнено можна констатувати, що за масштабністю задумів і вчинків Юрій Немирич безумовно належить до зірок першої величини на небосхилі української історії XVIIстоліття.

Він був народжений для того, щоб створювати нове, небачене досі – типова людина епохи українського Відродження. Схильність до науки поєднувалася в ньому з жагою пригод, релігійні шукання – з політичними амбіціями, аристократизм – з пристрастю до демократії. Немирич міг провести життя в розкоші та спокої, натомість на нього чекали різноманітні небезпечні випробування, яскраві враження, радощі й розчарування, великі досягнення й катастрофічні втрати, конфлікти з можновладцями та нерозуміння спільників, участь у кривавих битвах і виснажливих дипломатичних перемовинах.

Наша повість (як і майбутній роман) написана, насамперед, для молодого покоління українців, людей творчих і допитливих. Знаємо, що вони вже не бажають засвоювати історію власного народу, переспівану чужинськими ідеологами. Молодь хоче відчувати минувшину, немовби живу реальність. У своїх творах ми намагаємося не просто наголосити на найважливіших моментах життя певних історичних персонажів, але художніми засобами анімувати їх, дати уявлення про характер і мотивацію вчинків. Так виникає своєрідний канал між сивою давниною й сучасністю, по якому лине жива вода слова – субстанції всюдисущої, універсальної, хоча й незримої…