Антология - Україна-Європа

У художньому творі історична достовірність єднається з натхненним польотом фантазії, що властиво белетристиці. Тим не менш, ми не відходимо від реальних фактів, які тільки можна відшукати в історичних документах описуваної епоxu. А вже грунтуючись на останніх, намагаємося відтворити складний духовний світ наших героїв, логічно обгрунтувати кожен їхній вчинок, не приховуючи як достоїнств, так і недоліків та слабкостей. Отак і виникають літературні портрети тих, хто, з нашої скромної точки зору, достойний назавжди залишитися в пам'яті нащадків.

Наостанок ще пару слів про конкретну часову прив'язку повісті «Мрійник». Ми обрали для цього серпень-вересень 1649 року. На той час Юрій Немирич віддано служив польському королю й навіть помислити не міг, що всього лище за кілька років перейде на бік своїх тодішніх ворогів!!! Уявіть, наскільки глибокий духовний злам пережив наш герой, щоб отак змінитися… Хоча, зазначимо заради справедливості, сталося це недарма: адже саме у серпні-вересні 1649 року Немирич пережив як перший розкол досі непорушної блискучої держави, цілісність якої раніше не підлягала сумніву, так і жахливу втрату близької людини.

А тепер перенесемося подумки на…

Ось нарешті по мосту проїхав останній вершник, що належав до посполитого рушіння Київського воєводства. Далі настала черга переправлятися довгій низці обозних возів, навантажених різноманітним скарбом. Його Королівська Величність Ян II Казимир розраховував на тривале протистояння з клятими бунтівниками, тому й наказав обладнати військовий табір усім необхідним. За кілька днів тут можна було створити своєрідний плацдарм для наступу на непокірливу голоту, зусібіч захищений від нападу природними перешкодами. А на другому березі річки – добрий замок з міцними стінами. Нічого не скажеш, прекрасна ідея!..

По всьому виходило, що тепер фортуна мала посміхнутися саме магнатам. Все ж таки війна триває другий рік поспіль, за цей час коронні війська та посполите рушіння встигли набути неабиякого досвіду ведення бойових дій не тільки проти бунтівних козаків, але й проти їхніх спільників-татар. До того ж зараз військо очолив сам король – лише ця обставина змушувала триматися якомога впевненіше навіть останнього німецького піхотинця-найманця, не кажучи вже про пихате панство. Козаки?… Татари?… Матка Бозка – що може вдіяти купка навіжених пройдисвітів проти славетного воїнства, яке зібрав під своєю рукою король Ян Казимир!!!

А яку вдалу позицію для табору обрали – про кращу годі й мріяти!.. Залишивши стародавні оборонні споруди Зборова на лівому березі Стрипи, шляхтичі переправлялися трьома мостами на так званий «острів» (а насправді – на правий берег річки) й повільно розгорталися вверх за течією від місця впадіння в основне русло притоку – Малої Стрипи. Невдовзі тут постане базовий табір, у центрі якого королівський почет завершував обладнання ставки Яна Казимира.

Таким чином, із заходу та півдня поляків захищатиме притока, на півночі посполите рушіння під орудою пана Кержицького, посилене німецькими найманцями й десятком гармат, має зайняти вигідну позицію на тамтешніх пагорбах. На схіному напрямі – найімовірнішому, звідки очікувався прихід бунтівників, захист був найнадійнішим: насамперед, це величний Зборівський замок, в якому укріпився князь Корецький, а в його тилу – ріка Стрипа.

Що ж, нехай кляті бунтівники тільки спробують сунутися – вмить дістануть на горіхи! Взяти Зборівський замок непросто, до того ж з «острова» по трьох мостах завжди можна перекинути підкріплення в будь-яке місце ймовірного театру бойових дій. Якщо ж спалити мости, захопити табір на «острові» козакам точно не вдасться. Вигнута закрутом Мала Стрипа робила неможливими удари з півдня й заходу – всякий, хто сунеться звідти, ризикуватиме наразитися під час переправи на вбивчий перехресний вогонь гармат і мушкетів. А щоб напасти з півночі, голоті довелось би дертися по схилах пагорбів під навісним обстрілом. Куди не кинь, всюди клин!

Немирич мимоволі посміхнувся: він завжди полюбляв бездоганні речі, а план облаштування табору на «острові» проти Зборова видавався йому просто ідеальним. Тим паче, що під час останньої військової наради йому вдалося внести декілька вельми доречних пропозицій щодо розстановки збройних загонів – і всі вони були з задоволенням сприйняті. Як же не пишатися таким визнанням?!