Павло Коробчук - Священна книга гоповідань

Люди бояться потойбічного більше, ніж венеричних хвороб, бо проти чортів нема особливої контрацепції.

Священик за кілька хвилин опинився у потрібному місці. Зовні конюшня нагадувала прибудову до панського помістя ХІХ століття, з цегляними колонами при вході, з круглими невеличкими віконцями під дахом, з балконом в іншому кінці будівлі. Колись у цьому будинку, певно, жили паничі, а вже за радянських часів тут, очевидно, облаштували конюшню.

Годинник показав рівно 19:00, тому священик одразу зайшов у приміщення в пошуках гопників. Всередині не було нічого, що нагадувало колишнє панське майно, – тут були лише вмонтовані ясла вздовж стін. Із них колись їли коні, поки конями керував Радянський Союз. Будинок у стилі пізнього рококо, кущ, що виріс при стіні всередині будівлі, ясла – в цьому місці поєдналися всі цеглинки світобудови. Цю занедбану архітектуру по сантиметру, по кущику знову відвойовувала природа. Природа – запізнілий пожирач плодів людської діяльності.

Всередині нікого не було, але в дальному кутку напівтемного приміщення з-під підлоги, чи, краще сказати, з-під землі, блимало світло. Пекельне підземелля, подумалося релігійному мозку священика.

Він ступив туди, підійшов, підняв дерев’яну кришку, з-під якої світило, і побачив під нею вузький тунель.

Звісно, він спустився.

А ви б не спустилися?

– Доброго підземелля, – привітався зі священиком невисокий, схожий на колобка, чоловік у білому халаті. Це був експерт з убивств, який колись допоміг одному з Іванів увійти в летаргійний сон для того, щоб зустріти свою кохану. Він усміхнувся і простягнув руку церковнику: – Мене звати Шмідт.

– Никон, – відповів Никон і потиснув Шмідтові руку.

– Никон? – ще ширше усміхнувся Шмідт і пожартував: – Це як фотоапарат?

Священик не звернув уваги, він роздивлявся місце, куди потрапив.

Вони стояли у схроні – стіни були з глини, підлога була з глини, стеля була з глини. Так, ніби саме в цьому місці природа злилася з архітекрутою.

Приміщення нагадувало лабораторію – тут було кілька металевих тумб з медичним обладнанням, рукомийка, настільна лампа, а також підвішена над операційним ліжком рухома операційна лампа, кілька стільців, наркозні апарати, кардіостимулятор, електровідсмоктувач тощо.

На ліжку сидів ще один чоловік, в одних трусах, і вдивлявся у Никона. Чоловікові було за сорок, він виглядав похмуро і був подібний до просоченого бандитизмом зека – кілька татуювань, лисина, шрам на обличчі.

Никон зрозумів, що нирку пересадити збираються саме цьому чоловікові. До того ж він згадав, що конкретно хлопці йому казали про їхнього пацієнта – кримінальний авторитет. У священика від страху підігнулися коліна, але натреноване за багато років релігійне смирення допомогло йому заспокоїтися.

Самих гопників у приміщенні не було. Взагалі, більше нікого не було, тому Никон дійшов до логічного питання:

– А чиїй нирці, власне, я маю відпустити гріхи? – спитав він з острахом, здогадуючись.

– Ви не хвилюйтеся, – відповів Шмідт і вказав Никону на друге ліжко, яке стояло поруч з кримінальним авторитетом. Показав тією рукою, якою ще хвилину тому вітався зі священиком. Рука, яка приходить до тебе з миром, завжди може бути скручена в дулю в наступний момент. – Сідайте сюди і роздягайтеся.

– Що?!! – крикнув Никон. Його релігійне смирення зникло, бо йому не хочеться отак просто втрачати нирку або й життя через якесь там релігійне смирення.

Раптом він кинувся на Шмідта і завалив його на глиняну підлогу. Никон кілька разів ударив Шмідта в обличчя своєю церковною рукою, якою він раніше перехрещував людей і перегортав сторінки Біблії. Той намагався відштовхнути і звалити з себе священика. Вони кілька разів стукнулися об столи, на яких були підготовлені медикаменти та інструменти для операції. На чоловіків посипалися шприци, скальпелі та інший медичний дріб’язок.

Никон почав чавити сухішого і меншого суперника за горло, той, в свою чергу, вчепився своєю рукою за руки церковника, а вказівним пальцем іншої хотів поцілити йому в око. Сутичка тривала кілька хвилин, чоловіки розчервонілися, задихалися, і не можна було зрозуміти, чи до них наближається катарсис, чи вони переходять в наступне коло пекла.

Раптом Никон завмер, його тіло розслабилося, він завалився на бік.

Над завершеною бійкою грізно стояв і сопів кримінальний авторитет з порожнім шприцом в руці. Він вколов Никону снодійне, яке було заготовлене Шмідтом заздалегідь, для того, щоб приспати священика.