Павло Коробчук - Священна книга гоповідань

І-три раптом вибіг з човна й гукнув, що зараз повернеться. Він зник за будинком. Брати хвилювалися, вони не могли зрозуміти, нащо їхній брат побіг в глиб острова, в глиб пожежі.

За кілька хвилин нервового чекання з-за будинку до гопників вибіг пес. Це був великий пес І-три, який жив тут на ланцюгу вже років сім. Коли його знімали з ланцюга, він ставав добрим, лащився і грайливо стрибав до людей.

І-раз спершу подумав, що їхній брат – це зашифрований вовкулака, який побіг за будинок тільки для того, аби його брати не бачили, як він перетворюється на собаку.

Пес бігав уздовж берега, не знаючи, як застрибнути на човен.

З-за палаючого будинку, витираючи з обличчя пасма сажі, вийшов І-три.

Івани разом із псом у човні відпливли від берега.

Але вони не тікали нікуди, не поспішали перепливати озеро. Просто мовчки дивилися на вогонь, що потроху віддалявся.

Вода ритмічно хитала човен. Було чути, як хвилі плюскотять об стінки човна. І-раз, і-два, і-три, і-раз, і-два, і-три. Як вальс.

Брати зупинилися в спокійній течії й споглядали видовище – палаючий острів.

В озері час від часу плескалась риба. І час від часу Івани перекидалися фразами. У їхніх словах кудись повністю зник наліт вуличного жаргону, той зубний наліт з кислим присмаком, який з’являється на зубах, якщо їх не чистити. Вони говорили так, ніби щойно почистили зуби.

– В кімнаті було так спекотно. Ніколи не знав, що при пожежі повітря стає таким гарячим, – промовляв І-раз.

– У нас в житті були й гарячіші ситуації, – відповідав І-три.

– Так, бувало, – погоджувався І-два. – І мені здається, що тільки зараз нарешті догоряє, он там на острові, все це незграбне життя, весь цей чан зі смолою.

– Пам’ятаєте ті часи, коли у нас був спільний мозок на трьох? В мене іноді ностальгія прокидається, – чомусь згадував І-раз.

– Зі спільним мозком чи без нього, а ми так ніколи в житті й не посварилися, – зауважував І-два.

– Здається, є важливіші речі, ніж щось спільне, – відповідав І-три і показував на палаючий будинок.

– Не будь таким занудним, – усміхався І-два.

– От і посварилися, – плескав брата по плечу І-раз.

– Дивись, у твого пса теж горять очі, – казав І-раз.

– Дай йому краще жменю насіння, він його любить, лащитись починає, – відповідав І-три.

– Ти не шкодуєш за домом, брате? – питав І-два.

– Та це дрібниця. Нематеріальне важливіше – воно зникне тільки разом зі мною, – припадав на умняк І-три. – А в кращому випадку, протриває довше за мене.

– Точно, – вдумливо усміхався І-раз і гладив свою густу стару бороду. – І наші ступні колись перетворяться на дві рибини, а пальці – на п’ять хлібів.

2013–2014