Павло Коробчук - Священна книга гоповідань

І-два взяв ембріон і підійшов ближче до каміна, щоб його роздивитися. Йому здалося, що місце, де мали бути очі в нерозвинутого немовляти, зблиснуло, ніби там два маленькі відполіровані вістря життя.

І-три з І-раз сиділи на стільцях і спостерігали за рухами І-два. Вони почувалися так, ніби на виставі, на головній виставі свого життя, тільки замість спортивок і кепки їх приглючило, що вони сидять у чорних блискучих смокінгах.

І-раз заговорив, як завжди, своїм старим гопівським вуличним жаргоном:

– У нас в колекції намутилася нехіла шняга, яка підводить, карочє, таку собі риску. Всі діла, там мутки, шо будуть далі – це, атвічяю, буде галімим відбитком, васянським порожняком. І мене така тєма стрімає, братухани. У мене сьодні в бошці застрягла одна мисля. Ми збирали ці всі, так сказать, життєві заманухи для того, шоб не стріматися смерті, шоб в нас була тяга до житухи, чуйка, шо ми за цю житуху всіма сороканожками держимось, можемо на неї забити, взяти на руки, шифрувати в своїй колекції. Але ми, пацани, збирали по крапалю, не, так сказать, прояви життя, – тут він на мить замовк і глибоко зітхнув. – Я до чого? Я так, опа-опа, прикинув сьодні. І шо я вам маю шо сказати. Ми назбирали колекцію страху смерті.

І-два почув це, і йому стало різко погано, схопило серце.

Він смикнувся і рукою схопився за ліву сторону грудей.

Він почав ковтати ротом повітря.

Баночка з ембріоном вислизнула у нього з рук, впала на бильце, що роз’єднувало підлогу і камін, в якому горіли дрова. Банка розбилася, і спирт, що був у ній, раптово спалахнув. Кінчик килима перед каміном миттєво зайнявся вогнем.

Івани струсили з себе понтовий глюк чорних смокінгів, кинулися до каміна. Невеличке полум’я щосекунди збільшувалося, пришвидшено розповзалося підлогою, ніби кілька спраглих у пустелі в момент, коли побачили оазу.

І-три обережно підхопив І-два і відтягнув його від каміна, поклав його руку собі через плече і повів з кімнати у двір, на свіже повітря. Поклав його на сходах на вулиці й пошкандибав своєю пенсійною швидкістю у ванну кімнату, до аптечки за ліками.

В той час І-раз намагався загасити вогонь. Він стягнув з дивана простирадло і побіг у кухню намочити його. Повернувся й помітив, що полум’я було вже його зросту, вільно ходило кімнатою і качало свої права. Він кинув на частину вогню простирадло, іншу частину намагався затоптати ногами, але це йому майже не вдавалося зробити – вогонь сильно пік і не давав підступитися. Так ніби висока температура вміє штовхатися.

В той час І-три повернувся з ліками на сходи будинку, дав їх І-два і заходився заспокоювати брата, масувати йому скроні, втихомирювати.

І-раз в цей час боровся з полум’ям у будинку. Він побіг на кухню і налив у відро води. Але поки у відро ллється вода, полум’я робить свою справу. Іван виливав воду у полум’я. Цю процедуру Іван повторив кілька разів, і коли вчергове вбіг з відром у кімнату, то вже не міг дихати – чадний газ стиснув йому горло, так, як сам І-раз колись безліч разів стискав горло своїм ворогам.

Іван вилив воду в вогонь. Полум’я настільки розповзлося, що проковтнуло цю рідину і не вдавилося, а навпаки, ніби розізлилося і зі ще більшою агресією посунуло пожирати всю кімнату, стіни, гардини, килимок, диван, картини, шафу. Навіть Іванова борода на мить зайнялася, але він рукою змахнув вогник з-під обличчя.

Ембріон згорів першим.

Так багато років у банці чекати свого народження, так раптово відчути життя, так миттєво прожити.

Неймовірна дика жага до того, щоб на повну відчути життя, може спалити тебе в одну мить.

Іван вирішив звалювати з будинку. Пожежа почалася у вітальні, біля вхідних дверей. Тому бігати кімнатами й збирати необхідні речі сенсу не було. Звідти можна не повернутися.

У підвальну кімнату, де є всі експонати їхньої колекції, теж не можна спускатися. В підвалі через це полум’я можна буде лишитися назавжди. І для того, щоб потрапити на небеса, треба буде спершу зробити підкоп. Такий, який вони робили колись, коли вибиралися з будинку майора міліції.

Іван вибіг до гопників на сходи. Допоміг підвестися братові, йому вже ставало трішки легше, попускало.

Вони повели І-два до озера і посадили його в човен. Треба було покидати цей острів, сьогодні тут спокійно не переночуєш.

Брати озирнулися і задивилися на будинок. Він повністю палав. Полум’я діставало гілок дерев, і пожежа збиралася перекинутися на весь садок. Збиралася спалити острів, на якому останні кілька десятків років свого життя кружляв І-три, ніби рибка, яка не може зрозуміти, що вона вже не в акваріумі.