Александр Ульянов - Серафима

Їй подобається, що тут немає звичних запахів. Густих, що населяють щоденно поверхню її життя. Тут золота пустота і розкіш, чужа, але пишнота. Дещо нагадує оранжерею. Тут марнославством наповнено всі три поверхи – включаючи продавців, вантажників, менеджерів, касирів, просто відвідувачів. Блискучий до тріску світ слюдяних вітрин, забитих золотом, хутром, гамбургерами. Увесь світ цей обертався, як налагоджений добре механізм, і вона справді вважала його моделлю світу великого. Цикадні ритми сну, перервані безсонням, годинні пояси, магнітні поля, земне тяжіння, психомоторне збудження – бенкет для її уяви й мізків. Вона перемежовує фантазію з реальністю. Життя наповнює її, як порожній глек.

Удома на неї чекає улюблений фільм – чорно-білі картинки, – пухнастий кіт і непробивна тиша велетенського двору. Більше їй зараз нічого не потрібно. Хіба що між ногами у неї завжди пожежа. Серафима дивиться на величезний скляний мурашник з купами золота, і їй від однієї думки так бридко, що хочеться повернутися до містечка на березі моря. У неї немає жалю за тим, що втрачено. Напевне, вона отримала те, чого хотіла, і треба рухатися далі. Нічого особливого не відбулося у її свідомості: люди, події, роки – мотлох, що його треба періодично позбуватися. А ще вона вчиться. Вона любить свого учителя – смішного, в окулярах, з одним тріснутим скельцем. Вона подарувала йому на день народження нові, у золотій оправі, але він відмовився. Вона встала, осмикнула спідницю. Обдивилася себе у дзеркалі – вона вифарбувана, вилиці загострилися, лінзи зробили очі карими, невелика операція підсмикнула ніс. Чайного кольору романтичні очі. Коли вона дивилася на себе, нову, у дзеркалі, то неймовірно збуджувалася, наче зустрілася з незнайомою жінкою.

Серафима йде поміж рядами під скляним куполом серед неземних запахів і вітається. Вона лише помічник менеджера. І це її влаштовує. Зараз вона поверне біля тієї білявки з тілом біатлоністки, ворушкими циганськими очима, з навичками крадійки. Вона пройде, гляне на круглі груди, зовсім не великі, широкі трохи, як для жінки, плечі, красивий зад і довгі ноги і піде. Вона піде до менеджера із хтивим поглядом, рожевою пикою і маленьким членом. Вона задивляється на жінок бархатистим поглядом. І тому задивляється на них, що не може спати з тими чоловіками, які їй до вподоби. Надто великий ризик. Так вона себе переконує, і, напевне, це правда. У ній давно немає провінційної скромності. Вона не мімоза, але дечого прагла осторонитися. Серафима відкриває двері, і він одразу навалюється на неї, кладе на стола, обличчям донизу. Вона має вдавати пристрасть, і вона вдає її. Доки це її влаштовує. Але сьогодні ритм у мурашнику порушився. Вона це відчула відразу. Обтрусившись, закурює ментолову сигарету, дивиться на запітніле обличчя менеджера, на руку з пляшкою коли. Серафима з ним майже не говорить. Він каже, мов до себе:

– Сьогодні ти була кльова!

Кивок голови. Струмінь диму в бік чоловіка, той відмахується. Серафима точно не пам’ятає, скільки разів за півроку це повторювалося. Вона докурює сигарету і збирається йти. Він порпається в паперах. Потім каже:

– Може, підемо сьогодні кудись?

Серафима манірно смикає плечиком, лівим. Треба, мовляв, подумати. Він стискає губки, щоки в нього тремтять.

– І що ти скажеш дружині? – нарешті говорить вона, думає про білявку з циганськими очима, і жар у животі розпалюється. «Але блонда любить сім’ю, як не парадоксально», – сама собі повторює Серафима.

– Ну й сиди в лайні! – кричить менеджер.

Підняте плечико, чистий погляд, нічого особливого не трапилося. Вона тушить сигарету в попільниці і йде, погойдуючи красивими, налитими жагою стегнами.

Зовнішність Васьки Балуєва, менеджера одного з відділів торгового центру «Глобус», завжди викликала в однокласників сміх: непомірно короткі руки, товстий тулуб, банькаті вибалушені очі, вічно розтулений рот. Проте Васька мав меткий розум молюска, що серед планктону міг худо-бідно, але прожити, непомітно, пожираючи той планктон. Він закінчив успішно школу, вуз і відразу отримав роботу. Ніхто в ньому не вбачав ані конкурента, ані серйозного бізнес-партнера. Саме це було причиною зневаги дружини й водночас успіху в жінок, які давали залюбки. Спочатку йому, а за півгодини – і його підлеглим, навіть вантажникам. Серафима виявилася не з того десятка: рівна спина, ніжний погляд, стриманість і нерозбещеність. Казали: «Вона або щось знає, або щось задумала». Тому, утомлений від розкидистих своїх рогів, Васька Балуєв вибрав її з усього персоналу. Вона погодилася не відразу, а за тиждень, та й то якось так спокійно, невимушено, наче вони знайомі тисячу років. Вася звик тримати її, небалакучу, при собі, наче шафу чи щось із канцелярського приладдя. А тому того дня, коли вона відмовилася з ним кудись піти: на шашлики, до театру, на Володимирську гірку – аби трахнутися просто на лавці, – це його розлютило. Чому – він і сам би не дав відповіді. У школі його дражнили нетрахнутим підаром, тож усе своє подальше і свідоме життя Вася викроював по шматочку для себе образ мачо.