Александр Ульянов - Серафима

В аеропорту Афін до Серафими повернувся здоровий глузд – щоправда ненадовго, – вірніше, холодний інстинкт боротьби за життя. Вона потелефонувала до Юркевича. Але, на жаль, не застала нікого. Офісним вона передала, але офісні чи то забули, чи то гадали, що обійдеться й так. Наступного разу вона потелефонує за два тижні. А зараз, закинувши голову і тріпонувши нею, вона радісно приймала сонце, забуваючи про все на світі. Далі були Салоніки – прихисток нездар, бандитів, мільйонерів, проституток і спудеїв, з хтивими екскурсоводками. Волоокі, засмаглі, в дешевих китайських шмотках, вони випасали жертв, тягаючи по древньому каміняччі юрби галасливих підлітків. Показний Сліпак відразу упав одній такій у око, тут Серафима смикнулася: щось роздерлося – прямо у піхві, а не в голові. І вона зрозуміла, що це ревність. Це як у кіно, і навіть краще.

У Салоніках вони винайняли цілу віллу. Хазяїн, товстий, з гаванською сигарою грек, так йменував цю споруду. Грек ласо й відверто п’ялився на задок Серафими, угадавши справжню професію Сліпака, попри його балачки про будівельний бізнес. Він ще довго длубався куцим, як німецька сосиска, пальцем у кошлатому вусі і прицмокував услід. Вони ввалилися в кімнату з білими занавісками, роздутими теплим бризом, з маленьким столиком з горіхового дерева, з розкиданими по ньому золотими персиками і зайнялися коханням. Передихнувши, вони мовчки лежали в глибокій тиші під гуркіт моря. І починали знову.

– Мамочка! – закинувши йому на плечі ноги, горлала Серафима на все горло.

Пузатий грек, попихкуючи сигарою, лише хитро мружив око. Він погойдувався в кріслі на веранді і чекав, спокійно посьорбуючи з чарки ракію, коли все закінчиться і можна буде обговорити проблеми зі Сліпаком і його дамою. Потім вони вийшли, разом, і почали говорити. Про що – можна лише здогадатися, але не про кохання і не про праведне життя. У них намітився план. З того боку вулиці лейтенант, співробітник Інтерполу, до прілі між половинками заклацав фотоапаратом. Більше говорила жінка – це лейтенанта здивувало. Більше говорила вона: статечно склавши руки на животі, так говорять монахині або мучениці на католицьких гравюрах. Лейтенант присвиснув, похилитав головою: за багато років він навчився бачити різних людей і вираховувати їх з першого погляду. Це була ще та штучка. Принаймні, десь у великому місті можна оманутися, зустрівши цю дрібну злодюжку – саме так чомусь він подумав – на великосвітській тусні в ролі запрошеної гості. Його зовсім не хвилювала її врода. Лейтенант любив турчанок – фарбованих блондинок, пухленьких, з опецькуватими ніжками. Тому план про щось більше щодо Серафими у нього зів’яв, як член від холодної води. Про більше його мізкам не доходило. Його підвела кількість сірої речовини в котелку. Серафимі ж туманило голову усвідомлення: ах, це Любов. Це мало бути востаннє, раз і назавжди, але виявилося – про сто востаннє. Ніщо так не ранить і ніщо не лишається так довго у тобі, як тимчасове. Серафимі ще треба було це перевірити. А тим часом…

Чакос підігнав машину під парковку. Обличчя у нього зелене від недосипу. Він виліз, зайшов у кав’ярню, що навпроти, і просидів цілих три години, пиячачи й теревенячи з дівчатами-офіціантками. З усіма ними він перетрахався, а тому чувся в цій кав’яренці затишніше, ніж у древньому «Альбатросі». Там йому дівки не давали й трусів понюхати, навіть за гроші. Саме до «Альбатроса» він повинен був їхати. Але упився так, що очі стояли навхрест і руки лазили попід спідниці. І йому за це набили писка, викинули на вулицю, де його і підгріб добросердний наряд міліції. А Чакосу саме якраз не варто було попадати до міліції. У кишені у нього знайшовся наполовину вжитий «чек» кокаїну. Він їздив дізнатися, де мешкають батьки Серафими. Звісно, таких він не знайшов. А от кокаїну надибав стільки, що вистачило б на кілька років або на кілька штук хабарів. Справа була до того кепською, що хоч утнись. І тут Серафимі поталанило на кілька днів – лише на кілька днів. Юркевич під’їхав до мавпятника, що який тобі раджа. Чотири машини охорони і він – на шестисотому «мерседесі»… Добродушно переговорив з начальником, передав комусь вітання. І попросив побачення зі своїм підлеглим, хоча той офіційно і юридично був під рукою Серафими, яка на той час з переляку чкурнула з сутенером-клофелінником, колишнім злодієм у законі Сліпаком. Цього ще ніхто не знав і не підозрював. Ось що було на неї у Юркевича: народжена у місті Умані, що на Черкащині, приписана на Печерську; співвласниця кількох заводів, нічних клубів тощо… Чакос з відвислими розквашеними губами з’явився на побачення і розповів спочатку одну історію: мовляв, про таку і про батьків її у місті не чули.