Александр Ульянов - Серафима

Спускаючися Круглоуніверситетською, вона потрапила в затор: нічого особливого, що б пов’язувало її з недавніми спогадами. Вона зупинилася якраз біля зелених, ядучого кольору, пластикових столиків. Дві дівчини в дешевих колготках і троє підтоптаних провінціалів у яскравих піджаках. Губа Серафими скривилася у бридливій усмішці. Вона знала цю породу дешевих повій – клофелінниць. Вона була цнотливою. Навіть тоді, коли перебралася у восьмикімнатну квартиру Хруста, то розігнала прислугу. Лишилася одна куховарка. Серафиму за тиждень вона навчила готувати. Хруст тільки задоволено сопів носом. І зараз у сизих димах, у порцеляновому світлі полудня, з золотою полудою сонця на вітринах вона намагалася думати про нього. Але навряд чи це виходило. Серафиму займало лише бажання. Спалахувало, пропікало її, а потім відходило – людини не існувало. Коли вона лягала з чоловіком або жінкою у ліжко, коли займалася сексом чи коханням, то існувало щось третє. І це невидиме третє спостерігало за ними, за нею, за світом – тягучим, ненависним і прекрасним. У ліжку Серафима намагалася наздогнати ту втрачену красу – усе, чого вона не випила, не взяла, а можливо, це було її фантазією. Так чи інак, але для Хруста вона була загадкою. Підстаркуватий бізнесмен вирішив, що таку ось жінку він шукав усе життя. І втішався з тієї банальності. І Серафима підтримувала цю впевненість, кожної ночі чекаючи поштовху, того тектонічного поштовху, що знову розіллє отруту срібла її жилами.

Вона відкинулася на спину, закурила ментолову сигарету, але це не принесло втіхи. Світ зробився желатиновим, і будинки тремтіли у неї перед очима, зависнувши іграшками у полудні. Реальність зникла. Паніка ляснула в салоні. Погляд її поповз асфальтом, зіскочив на бордюр і натрапив на руки якогось чоловіка. Дівчата-клофелінниці втратили напускний гонор і дивилися на нього. Серафима не пригадувала руки Фікси, але руки (важкі, грубі, сильні руки) Хруста із запахом дорогих сигар, із запахом її піхви – ось що зараз займало Серафиму. Вона перевела повільно самі очі, наче налиті свинцем, на обличчя чоловіка. Тонкогубий рот – вічний невдаха. Сильні плечі. Дешева шкірянка. Він сидів, розставивши широко ноги у синіх джинсах, пив пиво і не звертав уваги на дівчат, які враз принишкли, як миші перед удавом.

Серафима припаркувала машину і вийшла. Замовила пиво і сіла навпроти. Як діятиме, вона ще не знала. Але вона дивилася на його руки: випещені, бездоганні, із дорогим манікюром. Безперечно, що цей чоловік беріг і цінував – так це руки. Хитрі очі незнайомця зловили її холодний погляд. І вона, і він зрозуміли: чоловік перелякався. Він ще з хвилину посидів, а потім, не допивши пиво, підвівся і пішов, залишивши стояти у повітрі нудотний і дешевий дух парфумів, диму і тільки для Серафими знаного запаху – злочину. Вона допила пиво, потім замовила ще випивки – дешевої горілки – й горішків. Дівки здивовано поглядали на неї. Одна, вихиляючись, пройшла повз неї. Але продавець окрикнув її, і дівка, хихикнувши, відійшла. Серафима закурила ментолову сигарету. За хвилину викликала Чакоса, і скоро все потягнулося, як і треба, усталеним за рік звичаєм. Але десь там далеко, у невідомих нетрях, вона вчула сигнал, знак. І злість із того дня крапля по краплі стала заливатися у її жили і серце. Чакос поклав руку їй на коліно, Серафима не відсунулася. Тільки сказала:

– Щоб я бачила це востаннє.

Але це її збудило. Збудило настільки, що хотілося лягти відразу тут на сидінні. І вона зрозуміла, дивлячись на струнку, зелену, з сизим відливом траву, що Чакос ворог. Несподівано для Чакоса, вона попросила, щоб він зупинив авто, і пішла у цю високу траву. Вона зайшла по пояс, втягуючи розкриллями ніздрів гіркий і п’янкий запах. Потерла долонями.

І – білий спалах в голові. Серафима радісно усміхнулася. Руки незнайомця, запах полину і противний дух Чакоса. Вона підняла вгору руку й впала спиною у траву. Чакос стояв, насупивши кошлаті брови, курив рвучко, дуже швидко курив, однією рукою відганяючи мошкару. У кишках у нього перекручувало, під ложечкою смоктало: жах присів на його плечі. Чакос спересердя сплюнув і вирішив, що обов’язково поговорить з шефом. Він не помітив, як з полину на нього дивляться два срібних озерця, двійко очей – ясно, реально і страшно.

Для Лєри основним у житті був секс. І, як і ведеться, саме з ним у неї були проблеми. Пригода на Червоному морі не пішла їй на користь. Лєра нічого не навчилася. Інфантильна зарозумілість, переконання в тому, що вона – неабияка спритниця – обкрутить навколо пальця долю, підбивали дівчину пускатися на всі заставки. Вона місяць не бачила Серафиму. І скоро спіймала себе на тому, що подумки займається сексом тільки з нею. Але природний розум підказував їй, що у Серафими є інше життя; життя, яке вона старанно приховує. На другий місяць, «повідшивавши» усіх залицяльників, отупівши від онанізму, Лєра зрозуміла, що не може без неї. Серафима трималася від неї якнайдалі. Узагалі вона намагалася найменше виходити на люди. Хруст призвичаїв її до гольфа, до тенісу. VІР-салони стали для неї справою звичною. Помалу дика провінційна дівчинка набувала світського лоску. Але що найдивніше – великосвітські болячки аж ніяк не приставали до неї.