Александр Ульянов - Серафима

Але і в авто вона важко дихала. Хруст дрімав, тримаючи її за руку. І нарешті різка переміна – сірі металеві гаражі, далі яма, будинки з панельних блоків – трохи повернула її до тями. Вони зайшли до «Альбатроса» – напівпідвального приміщення, освітленого жовтавим світлом. Таких закладів у місті майже не лишилося. Хруст повернув колишній шарм цій забігайлівці, і тут подавали вишукані страви, вино і напої. Хруст сів на своєму звичному місці, а Серафима вмостилася під декоративною пальмою і замовила каву з молоком. І так вона сиділа – обличчям до входу, потилицею до вікна. Пила каву і думала, що противнішого вікна, аніж це, ніколи не бачила у житті. Відразу досередини ввалилася Алісія. Серафима глянула на неї: випнуті вени на кистях, одвислі груди, червоні очі й запалені ніздрі. Вона зблизька не була такою вродливою, як видавалося. Алісія нервово кинулась через залу – руки й ноги рухалися, наче на марші, – підскочила до Хруста, чмокнула в щоку.

– Любий, а чий то червоний «феррарі» біля входу? – красиві чорні брови скинуті догори у запитанні, милому кокетстві.

– Не твій, точно, – спокійно сказав Хруст, відкладаючи газету вбік.

О 12.00 двері прочинилися, і рожевощокий, з білими зубами, у хмарах парфумів, розглядаючи нігті, до зали зайшов коханець дружини. Хруст і далі читав газети. Його насправді нічого не цікавило. Він забув про цього дженджика, про Алісію, що сиділа поруч з Серафимою і потайцем намагалася витягнути яскравого слоїка з кокаїном. Дружина весь час кидала стривожені погляди на Серафиму, яка з рівною спиною, очима, що дивилися на світлі тіні, на підлогу, чи невідомо куди, спостерігала за усім, що відбувається. Погляди Алісії стривожені, а як тільки зайшов її коханець, жінка взагалі втратила контроль над собою. Нарешті вона дісталася до слоїка, відкрила, не з першого разу, нюхнула раз, другий. Засунула слоїка до кишені і зараз переможним поглядом стрільнула в Серафиму.

Серафима закурила сигарету, дмухнула в бік Алісії, і так жінки продовжували сидіти мовчки, а коханець стояв перед Хрустом і покашлював у кулак. Серафима подивилася на годинника – маленького і зручного, із суцільної платини з кількома діамантами. Було рівно 12.15. Алісія оцінювально глянула на годинник, закусила губу, фиркнула, але це вийшло зовсім неприродно, не так, як раніше. Вона нервово шарпнула сумочку – і косметичка, і люстерко, і слоїк посипалися на підлогу. Серафима нагнулася і стала допомагати. Алісія висобачилась: «Я сама!» «Тримай себе в руках», – прошипіла Серафима і далі хутко закидала до сумочки предмети. Нарешті Хруст відіклав газету. Чакос і два гевали-офіціанти вийшли з тіні декоративної пальми і стали за спиною коханця. Хруст показав жестом, щоб йому налили води, зробив кілька ковтків і запитав:

– Ну, як нас звати?

– Альберт, – сказав той чемно і манірно усміхнувся.

Хруст покривився, помахав рукою біля носа, випив ковток води.

– Чорт, що у вас за імена. Собачі у всіх якісь. Алісія, Альберт. Про що тільки батьки нині думають. Ну, назвали б там Іваном, Петром, Микитою, як мене. Я – Микита. Ти не знав? А то все «Хруст» та «Хруст», – він допив воду. – Так тобі, Альберт, подобається моя дружина. Подобається? Чого мовчиш? Ти не повинен мовчати, коли з тобою розмовляють старші. Чи тобі її їбати подобається? А ти знаєш, що таке гріх, Альбертик? Не знаєш. Ви, уйобки, самовпевнені й наглі. Ви не вірите ані в Бога, ані… – Хруст двозначно прокрутив у повітрі рукою.

Чакос з офіціантами підступили ззаду, підхопили під руки Альберта, поклали на підлогу. Альберт закричав, вірніше, спробував закричати, коли з нього вже злетіли штани. Хруст встав і так собі, наче між іншим, наступив черевиком на його причандали. Альбертику закрили рота, і він тільки сіпався: сльози текли його блідим обличчям. Хруст розвернувся підошвою, дивлячись кудись повз. І так стоячи далі, він жестом по просив сигару, підкурив сам і нарешті зійшов, махнувши за спину рукою, щоб Альберта відпустили. Серафима спостерігала краєм ока. Єдине, що вона зрозуміла: Хруст не той старигань, якого можна легко обдурити. Та чи думала вона про це нині: у ній все спало, лише тіло здригалося від благовоління і бажання. Серафима подивилася на Алісію і зрозуміла, що ця потороча ще довго їй псуватиме кров. Але вона усміхнулася, поклала свою тонку, холодну долоню на руку Алісії, і та з удячністю прийняла цей жест. Серафима глянула на годинника – 12.30. Через п’ятнадцять хвилин вони їдуть на закупи. Хруст завжди відзначався європейською пунктуальністю. Йому піднесли на таці чарку горілки. Він випив, закусив ложечкою червоної ікри, потім подивився на підошву, але нічого не вгледів. Так, для годиться, потеліпав ногою у повітрі. Чакос підніс килимок. Хруст нервово, але впевнено протяг підбором по килимку.