Александр Ульянов - Знак Саваофа

– Нема порядку. Так ви, сволоцюги, помрете у свинюшнику Не інакше, вам треба було б вигадати десяток Сталіних, щоб ви, потолоч, зрозуміли…

Він захоплювався до істерики, так, що йому доводилося виписувати зайву дозу снодійного; він запалювався, що той мазохіст. Іноді вчитель отримував по писку, тоді кілька днів уряд скулив, як сука. Його так і прозивали: Учитель. Цей учитель бризкав слиною, від нього смерділо, як від двох десятків кнурів. Але ходив він гоноровито, виставивши свої груди по-спортивному Він писав кляузи. В справі анонімок годі дошукатися вправнішого. Майстер золотого пера. Белетрист найвищої проби. Він бичував пороки і підписувався під воззваннями скривджених. Він підтримував однією рукою фемінізм, іншим боком він приставав до мусульманських фундаменталістів. Цей ублюдок щиро диктував Коран, Святе Письмо, Тору і Талмуд. Він встигав, де тільки міг, бо дійсно кращого, щоб запудрити мізки, не дошукатися по всіх регіонах. Одягав він витертий костюм-трійку, чепурив свою борідку а-ля Че Гевара і, звісно, надсадно кашляв, що дійсно рятувало його від скорої розправи знудьгованих соснівських мужиків, які звично тягнули руду махру, різали в дурня та двадцять одне, а вночі посилали гінця за самогоном, щоб потім якійсь марусі хором нап'ялити в туалеті. Вони раділи неймовірному щастю бути вільними, наче маленькі діти. Це навіть розчулювало Лаврентія, який волочив ногу, що її невдовзі повинні були знову ламати, бо зрослася, говорили, неправильно кістка, хоча соснівські мужики одностайно наголошували: крутить, мовляв, Санич, хоче тебе звести зі світу. Як на зло, Юлія перестала відвідувати Лаврентія, і він зробився на кілька тижнів безпорадним, як та дитина. Ото тоді цим і скористався Учитель.

– Ти доведи, що Бог таки є, – напався він зовсім несподівано на Лаврентія.

– Відкривай Святе Письмо – сам побачиш. А що мені всує тріпати ім'я Його?

– То, значить, твій Бог такий боягузливий, як і ти?

– Бог посоромлений ніколи не буває. Хто його може посоромити, коли він великий батько всього, що тут лежить перед очима, і того, що не відкрито нашим мізкам. Він і тебе, кликушу, створив, але не для того, щоб ти, погань, лазив по його образу гнилими своїми пеньками.

– Значить, твій Бог відбирає свободу. Ти не ладен, не маєш волі сказати про нього щось правильно, тобто правдиво?

– А я й говорю правдиво. Те, що думаю. Можливо, ти теж говориш те, що думаєш, але в твоїх словах немає правди. Ти носиш з собою зло. Якщо ти не перестанеш його носити, то воно знищить тебе.

– Софістика.

– Ти мені краще доведи про неіснування Його. А тоді стрибай.

– Один момент, старий. Один момент. Людина створила таку річ, як цивілізація. Вона створила весь цей світ, в якому ти, старий, обертався. Вона створила комп'ютер, який проробляє інформацію, яку годі людині осмислити. Вона створила тисячі машин, яких тобі, первісному чоловіку, осягнути не під силу… Що на це скажеш?

– З твоєю прямотою недалеко і до канави. Якщо твоя розумна машина може сама мислити, без людської допомоги, любити, вибирати друзів, помилятися, шукати. Все без людської інформації, яку ти в неї вкладаєш? Вона є бездуховною залізякою. Це, напевне, зараз знає і першокласник. Чи може вона діяти так, як людина? Навряд. Тоді хто змусив людину рухатися, будувати собі житло? Напевне, вона сама, але кимось навчена. Що рухає повітря? Ти говориш, природа? Але природа не розкладає атоми, не здиблює землю, вона є частиною того, що перечислене включає. Де взялася людина? Може, із мавпи, але ти покажи мені ту мавпу? Ніхто її не бачив. Як вибухнула галактика? Сама по собі? З чиєїсь волі, як говорять вчені, з ірраціональних сил. Тоді, якщо існує щось ірраціональне, то що воно таке? Це та неохопна безкінечність, яка включає в себе і галактику, і вибух, і всесвіт, і життя в найдрібніших його частинах. Тоді ми приходимо до того, що приймаємо на віру. За Христом пішли не найрозумніші, а віруючі. Інтуїція стоїть вище розуму, бо проникає в суть речей глибше. Інтуїція змушує працювати мозок в іншому напрямку, шукаючи порятунку не у власних силах, а десь вище, там, звідки приходять усі наші гаразди та негаразди. Ми скаржимося на них, а вони приходять. Ми обминаємо їх і отримуємо ще більші. Ми почуваємося нещасними, але Христос сказав: прийдіть до мене, всі страждущі й нужденні, і я впокою вас. Віра – це той кисень, яким дихає риба, коли занурюється на великі глибини. Вода суть нашого життя, а ми риби. Хіба ти бачив, щоб риба жила без води? І чи бачив ти рибу, яка вилізла на сушу, щоб дихати повітрям? Так і людині тяжко зректися від земного, але і без божественного вона суть трупа смердючого.