Александр Ульянов - Знак Саваофа

Вони побачили кількох монахів, що чорними круками, зігнуті, сердито походжали вздовж озера. Вони призупинялися, вимахували руками, показували кулаки або згинали характерним жестом руку в лікті. Мормони стояли купкою повіддалік, не перемовлялись, а лише випускали пару з рота, видно, кидаючи образливі слова, що ані монашому чину не годилося слухати, ані братам Мормона. А гості стояли, дивилися поверх їхніх голів на язики, криваві язики сонця, що розпушувалися, двоїлися у темних озерах, зрідка глипаючи на юрбу мормонів, де з усіх вирізнявся Льопа у широкополому чорному капелюсі, довгому плащі, в нетерплячці смикаючий ногами, весь зібраний, наче кішка до стрибка за жертвою. Нарешті один монах зробив жест. І цей жест викликав хвилю непідробного захоплення юрби. Монах підсакав ризу і показав блідого одвислого прищавого сідала братам Мормона. Інші двоє застрибали, як павіани, рубаючи руками повітря і хрестячи направо та наліво, харкаючи, витягнувши шиї – хто далі дістане. Натовп аплодував, свистів, улюлюкав. Монахи загрозливо позирали на млин, на мормонів, але оком не повели в бік гуляючих, так, начебто то були їхні союзники. Але ось щось у їхній поведінці змінилося. Кілька кудлатих кремезних чорних тіней виповзло з червоної рогози. Сніг заклубочився від монастиря. Ще кілька трохи нижчих зростом чорноризців скотилося прямо під ноги сектантам. Хрясь! І один з братів, підстрибнувши на місці, зловивши велетенський кулак вгодованим писком, поїхав спиною по втоптаному снігу. Льопі натягли на вуха капелюх. Маленький кривоногий монах з боксерською швидкістю затузив його в пузо. Льопа вертівся, проте стояв непохитно, вимахуючи руками, як вітряк. Монахи хапали за чуби мормонів, витягували з натовпу і дубасили вправно так, що луна котилася вибалком, їхні здоровенні кулаки молотили по-селянському. А мормони отарою тупцювали на місці. Вони не тікали, не оборонялися, а продовжували дрібним кроком відходити до стіни старого млина. Вони відступали, полишаючи по одному на розтерзання чорноризників когось із своєї братви. Так продовжувалося хвилин п'ятнадцять, доки Льопа не здер із себе капелюха, жбурнув його вперед і одним гарматним ударом звалив у сніг найбільшого православного. Мормони в один голос завили і клином рушили на отетерілих чорноризників, які вже зачули радість перемоги. Тут-таки все перемішалося. Хрясь! Бабах! Трах! І купа навалилася на купу. Ноги, руки, голі зади. Потім у повітря полетіли шматки риз, клоки борід і патлів. Всі розсипалися на снігу. Льопа, навіжено волаючи, душив кривоногого монашка, забиваючи йому пельку снігом. Двох інших за ноги тягли топити до озера, а ті лише богохульно матюкалися, харкалися, тицяли дулі. Решту чорноризників притиснули до стіни. Хтось вже сукав мотузкою і кричав, що будуть вішати богопродавців. Тлусті, без жодного виразу на обличчі мормонівські баби заспівали якихось пісень, подібних на псалми, тримаючи чинно на грудях книжки пророка Мормона. Зараз вили чорноризники. Вони уперто не хотіли визнавати свою поразку. Двоє чи троє купалися в озері. Двоє братів відганяли їх кілками, щоб ті не приставали до берега. Вистромивши бороди, гребучи по-собачому лапами, вони намагалися дістатися іншого, але й там їх мормонівська дітвора відганяла мерзлим груддям. Скоро притягли ще трьох. І зараз вода темно кипіла від людських тіл. І вже готовий був Льопа виголосити повчальну промову, як у гурт вклинився новоприбулий захеканий загін чорноризників на чолі з самим настоятелем. Настоятель підсукав рясу, і нога, взута у модний лакований черевик, з рипом врізалась у гузно самому Льопі. Льопа квакнув, розтягнувся на снігу. Дрючок переламався на його горбу. Чорноризники запрацювали молотобійцями, хекаючи від люті й бризкаючи слиною. Вони хапали мормонівських бабів, здирали з них одяг, топтали. Мужчин давили руками.

Настоятель, вирячивши очі, благоговійно трусячи бородою, заверещав:

– Скопі їх, братья!

І чорноризники кинулися стягувати з преподобних братів штани. Це останнім додало сили. Вони збилися в клин разом з бабами, що трусили голими цицьками, і посунули на православіє, посипаючи ряди його груддям і книгами пророка Мормона. А натовп на урвищі збільшувався. Спочатку зібралися соснівські мужики з жінками. Потім прибігла пацанва. І тут щось трапилося. Трах-бабах! Червоний язик вогню, дим вирвався з-під ніг атакуючих. Те ж саме, той же вибух, у монахів закурілися ряси. Бабах! Трах! Запах сірки, пороху! Вереск і крик! Настоятель вертів головою, шукаючи длань, що послала вогонь. Але тут двічі гуркнуло під ногами, підкинуло настоятеля, мов гумовий м'яч. Натовп галасував. Скільки то радості! Справжнє свято. Трах! І двоє, підскакуючи, димлячи рясами, полетіли до озера мочити зади. Бабах! Мормонівські ряди похитнулися, заскавуліли протяжно баби. І юрба поперла, забобонно оглашаючи степи криком. Бабах! Ще кілька жертв покоїлося в снігу. Решта чорноризників з переляку застромила голови у сніг. Інші стояли на колінах, відмахували опасисті хрести, простягаючи руки до неба. Всі враз у цьому гуркоті й диму разом з мормонами почали ревно молитися. Але шквал вибухів не вщухав. Гур-гур! Завили пси на сусідніх дворах. А колишні вороги зараз на снігу відбивали поклони. Мормони простягали руки до неба, монахи трамбували лобами сніг.