Александр Ульянов - Знак Саваофа

– Що з тобою, Іл! Жвавіше, лапа! Жвавіше! – не вгавав Вучєтіч, приєднуючись до двійки, але Єва владно його відштовхнула, так що він тільки повернувся, задер пов'язку і завертів задом, вигукуючи:

– Я не люблю двожопих крокодилів! Я не люблю двожопих крокодилів!

А світ плив гірляндами вогнів, зеленими димами індійського благовоння. Десь на третьому колі Ілона помалу почала перебирати ініціативу в свої руки, відтісняючи Єву до мармурових східців. Нарешті лишившись сам на сам на якусь долю секунди, вона увіпнулася в шию Єви майже зміїним укусом, перебралася до соковитих губ. Але та легко випручалася, сміючись зовсім безтурботно, як дитина, і тоді, не чекаючи навіть від себе такого, Ілона видала:

– Я хочу бути твоєю навіки!

Єва на мить посерйознішала, потім знову вхопила Ілону за руку і притягла в шалений танок. Тверезіючи, вона зрозуміла відчай свого становища. Єва була холодною, як лід, а не просто дурнуватим дівчиськом. Вона спокійно вивільнилася з її рук і подалася, ледь похитуючись від утоми, до себе. Якусь хвилину Ілона стояла, а потім кинулася шукати «Ксанакс», не знайшовши, зашепотіла у золотистому мороці:

– Боже, якщо ти є, поможи мені. Господи, я ніколи у тебе нічого не просила…

Вона лежала і повторювала цю фразу раз за разом, доки її голос не перебив насмішкуватий голос Вучєтіча.

– Ти здорово вляпалася, Іл, коли вже звернулася до Бога… Боюся, що ми ще довго не побачимо нашу дорогу, нашу прекрасну, нашу фатумну Іл!

Але вона нічого не чула: в її вухах розламувалися з наростаючим скреготінням літаки, пахло смаленим м'ясом, висів велетенський червоний місяць, рвало ніздрі та легені матіолою. Вона лежала і мовчки, кусаючи до крові губи, давила ридання. Звелася, поправила сукню.

– Допоможи мені, Вуля!

Вучєтіч лише розвів руками, блиснув лисою головою і подався до виходу, кинувши недбало, плаксиво:

– Пока-пока, золотце!

Несподівано щось зронилося в душі Ілони. І вона стала чекати, слухаючи, як з непоправним цинізмом годинник розрізає тишу. Вона наливала, пила. Вона курила, сковтуючи гіркі свої сльози. Тиша лягала зручно, зміючись звідусюди, як гад-спокусник, як прокляття всього світу, а годинник відрубував, виривав життя Ілони, так несправедливо забутої. І ще вона неустанно продовжувала просити Бога. Так і заснула, нікого не дочекавшись.

А потім потяглися дні за днями, одні осоружніші інших. Зарядили дощі. Нудні сірі дощі полоскали соснівську пустинь, від чого зводило зуби, а душа стискалась, як жовтий падалішній листок. Ілона писала Єві довжелезні листи, надсилала коштовності, дорогий одяг. Єва брала, але продовжувала то холодно мовчати, то відповідала щось третьорядне, що не полишало надії на будь-яку прихильність, окрім дружньої. Ілона нюхала кокаїн, запихалася солодким, мрії рожевими трояндами кохання розквітали в її розпаленій уяві. Під кінець жовтня вона не витримала і звернулася до Бориса, щоб той завершував будівництво, бо інакше все сімейство сяде на боби.

– Звідки ти це взяла? У нас справи йдуть нормально, навіть ліпше, ніж нормально. Ти перетворюєшся на істеричну ідіотку. І перестань вживати наркоту, бо інакше я поставлю перед сім'єю питання, щоб полишити тебе долі! – холодно, без будь-якого відтінку злоби відповів Борис.

– Ти спиш з нею, сука! Я знаю. Ти її трахаєш… Куди ти її трахаєш? – Ілона істерично кричала, перегнувшись у кріслі: – Ну скажи. Що ти з нею робиш… Як ти це робиш з нею, – вже благально, майже по-дитячому потягла вона.

– Не говори дурниць. Треба тобі облишити богемні штучки. Знайди собі достойного мужика. Фу-ти, страсті-мордасті. Я вже починаю шкодувати за Лямуром. Дурепа. Пройда, – і він заліпив Ілоні міцного ляпаса.

Вона перегнулася в кріслі, обвисла, забилася у риданнях.

– Ти не мужик. Імпотент. Ганчірка! Я тобі це запам'ятаю.

Борис тільки смачно плюнув, звівся і вийшов, щоправда, тихо причинивши за собою двері, щось насвистуючи під носа. Ілона дико заверещала.

Потім випав сніг; коли випав сніг, вона вся принишкла. Ходила, мов та сомнамбула, зі впалими щоками, тускним поглядом, зрідка зустрічаючися з Вучєтічем, який приносив їй кокаїн та новини з центру столиці, що заледве її розважали. Сімейство скопом з усіма родичами та знайомими готувалося до хрестин, перебираючи всіх знайомих і незнайомих батюшок. Єва на кволі провокації Ілони відповідала: «Іл, це ж тільки гра. Розумієш?! Це тільки гра». Таємниче усміхалася, готуючись до від'їзду Борис її підтримував у всьому, й Ілоні видавалося, що це навмисне. Вона даремно шукала якогось любовного зв'язку між ним та Євою. Це бісило її найдужче. Напередодні хрестин їй наснився сон: чиясь скривавлена голова. І вона прокинулася, душачи німоту жаху, але якась впевнена, насторожена, наче хорт на полюванні. Вона пройшлася довгими коридорами, наче занурюючись у чужу пам'ять. Зупинилася біля дверей, де спала Єва, прочинила й увійшла. Єва спала, розкинувши руки, в короткій сорочці, заголивши ноги. Відразу прокинулася, усміхнулася Ілоні, що дивилася на неї нерухомим, вологим зараз поглядом. Потім повільно вивільнила з бретельки одне плече, потім інше, зсунула сорочку до живота, зігнула в колінах ноги, ледь розкинула їх.