Александр Ульянов - Знак Саваофа

– Ви самі жаби, і життя ваше темне. Пощо мене женете, невже я щось вчинив погане? Чи я не маю права говорити, як говорить цей чоловік?

– Іди геть! Кого з монастиря вигнали! Хіба звідти просто виганяють?

Льопа стояв на узвишші, потрясаючи повними щоками, бризкаючи слиною, щось говорив, ковтаючи слова. Але, видно, переляк застряг у горлянці. Лаврентій розвернувся і, опираючись на палицю, пішов ярами до своєї землянки.

Ілону обдавало жаром: лемент, палкі вигуки куцого чоловічка, запітніла юрба з однаковими лицями, однаковими запахами. Теплий осінній передвечір, вродлива жінка в чорному, їхні очі зустрілися, і жінка легенько, одними краєчками уст усміхнулася, погойдуючи стегнами, підійшла до авто. Ілона витягнула купюру, але не кинула в скриню, а сунула жінці між грудей, хрипким голосом видавила:

– Отримаєш утричі більше. За годину чекатиму на тебе біля старого кінотеатру. Знаєш, де?

– Так.

Червона стіна старого кінотеатру піднімалася перед нею загадковою будівлею древніх. Так вона вирішила, посмоктуючи цигарку за цигаркою в очікуванні жінки в чорному. Над пласким дахом, куцими деревами червоними крилами розкидалося небо; потім зашуміли кроки, вже коли взагалі темінь упала на передмістя й у вухах переламувалися удари далеких будівництв, ненаситне, відсторонене, убивче гарчання автостради двісті двадцять четвертого кілометра, Ілону подібне неабияк збуджувало. Нова хвиля почуттів, куди пропустило коріння з минулого, тріпалася в душі шовковим сувоєм. І як тільки рука жінки лягла на ручку дверцят авто, Ілона втягнула майже силоміць її досередини, жадібно в потемках шукаючи її спокусливі губи. Дешевий запах лаванди, китайських прянощів та благовоння – все це видавало в дівчині колишню богемну тусовщицю. Ілона спустила з неї до пояса сукню, не вмикаючи світла, занурилася обличчям у м'які груди, що пахли гіркуватим димом, потім сповзла нижче, і коли та кволо запротестувала, то грубо зірвала з неї труси, заголила себе дополовини, просунула ногу між ноги незнайомки і загойдалася в скаженому ритмі. Все так швидко закінчилось, як і почалося. Напруга спалахнула, кинулася оргазмом, залишивши пустоту і шалені припливи крові у скроні. Ілона мовчки курила, увімкнувши світло, розставивши ноги, навіть не думаючи опускати сукню. Вона не почувала ані відрази, ані задоволення. Дівчина нишком намагалася прибратися, склеїти якось докупи подертий одяг. На шиї алів укус, трохи нижче лівої груді ще один. Очі у неї каламутно колисалися в дзеркалі напроти Ілони. Ілона запалила ще цигарку, задоволено зазначивши, що сексуальний голод відійшов, виволікаючи з її свідомості згадку про Єву Пахло матіолою, аж здавлювало і розривало легені. Завили пси. Зійшов місяць. Великий і круглий, кинувши лапу світла на степ, на трасу, на старий млин.

– Я тебе відвезу, – спокійно сказала вона; попорпалась у бардачку, витягла кілька банкнот, тицьнула дівчині.

– Я мовчатиму, – голос незнайомки звучав наївно, але впевнено.

– Ради всього… Мені якось наплювати. Ти, мабуть, просто новенька тут, коли таке говориш, – тихо розсміялася, задоволена, що хтось лежить так низько, що слідкує за кожним своїм кроком. Пси протяжно вили на місяць.

– Кажуть, на чиюсь смерть, – вставила дівчина, щоб перебити тишу.

– Дурне. Нахапаєтеся всіляких дурниць… Хоча твій папік ще той малий – знає, як взувати публіку, – і вони обидві голосно розсміялися.

Ілона довірливо поклала руку їй на груди.

– Ну, пора. Я тебе знайду.

Авто плавно покотило соснівськими вулицями, мацаючи світлом фар антрацитові вікна.

Але тієї ночі нічого не закінчилося. Тієї лагідної матіолової ночі, коли минуле відгомоном пройшлося по нервах, ляскаючи у вухах розбитими літаками, псячим ґвалтом, вуркотінням автотраси, забороненим коханням, дешевим вином і ще чимось, що її уява відмовлялася спровоковувати або витягувати на білий світ. Вона зайшла до холу – розібрана зачіска, спокій втоми у зелених нерухомих очах, запах чужого тіла приємно, але вже даремно лоскотав ніздрі, – і зупинилася, роздратована своєю ж дурістю. Вучєтіч в одній набедреній пов'язці, хтиво викручуючи повним задом, зображаючи клишоногого сатира, тримав за руку зовсім чарівне створіння, переодягнене ельфом, і викидав під музику клавесина замислуваті колінця. За клавесином, підмостивши під зад кілька подушок, сидів не хто інший, як Душечка. Він вправно бігав по клавішах пальцями, іноді щось верескливо вигукуючи, водив очима з жовтими більмами, допомагаючи музиці своїм безкровним ротом. Гірлянди синього, рожевого, коричневого, срібного кольорів звисали зі стін. Прямо на підлозі розставлене вино, розкидані сири, шматки м'яса, одяг. І спокійна врівноважена музика, завивання Вучєтіча, що водив танок з рожевим ельфом. Пара дефілювала від початку зали, різко розверталася, підстрибувала і вела далі. Тільки трохи оговтавшись, Ілона упізнала в рожевому ельфові Єву Підозра, жовта, мов жовч, шмагонула у низу живота. Виблідла, вона стояла, навіть не приховуючи, як тремтять її губи, як підгинаються коліна, як різнокольорова підлога виповзає з-під ніг. Єва несподівано відштовхнула Вучєтіча, легко підбігла до Ілони, ухопила за руку і повела у танок. У Ілони підгиналися ноги, їй вперше хотілося плакати; вона кричала в душі, але впевнена рука Єви тримала її за ліктя, потім ухопила за талію, кинувши у дріж все тіло, і та знову провалилась у млосну яму похоті, кохання. Так, вона зараз готова була заверещати, сказати усім, що не може жити без Єви і дня, і хвилини, що скоїть із собою щось страшне, якщо вона не буде її. її крутило, наче муху в окропі. Музика набирала шалених ритмів, як хто відраховував її життя. Єва сміялася безтурботно, то закидаючи голову, то опускаючи її при кожному па. Вир музики, вигуків Душечки, Вучєтіча, запахи дешевого червоного вина, широка панорама бурштином вогнів запаленого міста, з ребрами мостів у широкому вікні.