Александр Ульянов - Знак Саваофа

– Єва! Я дизайнер… Чи правильно я знайшла дорогу? Правда, холодно вже! – усміхнулася, утворивши ледь помітні ямки на щоках, що взагалі вибило Бориса, а Ілона роздратовано чомусь подумала, що так, як говорить вона, так, як Єва будує речення, роблять тільки плебеї. І, напевне, не далека була від істини, хоча правдою було те, що Ілона перелякалась Євиної вроди, злякалася власного сум'яття і того, що у неї між ногами зародився маленький вулкан. Той вулкан поволі перебирався до грудей, шугонув вогнем у голову, але за мить Ілона себе опанувала, підвелася, знову сіла, зрозумівши, що не готова до такої зустрічі, і, схрестивши на грудях руки, розвернулася обличчям до вітража. Борис взяв делікатно під лікоть Єву і повів нагору. Ілона, зачекавши, коли світла амбразура, квадрат дверей м'яко закриється за ними, з усієї сили брязнула склянкою об підлогу, спостерігаючи із щирим захватом за тисячами маленьких осколків, що зірочками розсипалися візерунковим різнокольоровим паркетом.

– Ти подивись на них, – тільки і сказала. Більше того дня вона не бачила Єву.

Цілу ніч вона не спала, простоявши біля дзеркала, розглядаючи своє тіло: ніколи Ілона ще не відчувала себе такою старою, хоча їй виповнилося лише двадцять п'ять років. На ранок вона викликала до себе Вучєтіча, косметолога, пасивного гомосексуаліста. У Вучєтіча простодушне, але вродливе, майже жіноче обличчя. Голос хрипавий від курива та скажених доз кокаїну Він упевнено голив їй лобок, під пахвами, розповідаючи всі столичні плітки, а вона раз від разу, зазивно сміючись, щипала його за круглі сідниці, обтягнуті червоними шовковими шароварами спортивного крою.

– Може, спробуємо?!

Вучєтіч вертів задом, роздвоюючи половинки, закочував дурашливо очі, висолоплював довгого червоного язика.

– Які можуть бути діла у хар-о-ошого мальчика з двожопими крокодилами, – і вони разом засміялися. Але напруга не спадала – це метким оком пригледів Вучєтіч: шкіра на сідницях Ілони раз по раз тремтіла, соски набухли, задерлися догори. Вона задоволено слухала його довгі монологи, звернені невідомо до кого, підтрунювала на рахунок переспати з жінкою, а потім геть змовкла, притуливши неземну свою яшму великими віями, поринула у напівсон, з якого вона завжди поверталась упевненою, наче пройшла велику відстань, відрізок шляху.

– Хто вона буде цього разу, пуся?! А?!

– Нічого особливого. Стандартний набір. Пошук сексуального партнера. Але боюся, що можу вляпатися, Вуля. Надто багато перешкод на шляху.

– Тоді відійди. Або не заходь далеко, якщо вона неосвічена в таких справах. Для чого тобі зайвий клопіт і мігрень на голову?! Ти ж не чиста… Тобто ти майже натуралка, хоча я так тебе давно знаю, але так мало про тебе можна дізнатися.

– Тоді чому в мені воно сидить?

– Якщо я скажу, то ти образишся, але пам'ятай, що людина, найгеніальніша, теж знає, що таке унітаз, срака, і теж помиляється… Хі-хі-хі.

– Валяй вже…

– Значить так: тобі немає чим забити голову. Друге: нещасливе кохання. Основне: великий прагматизм, помножений на романтизм. Отакий гібрид нині вигадав я. Але ще є останнє… Відсутність віри. Так, це найголовніше. Людина середньовічна навіть ім'я Бога боялася зайвий раз згадати, щоб не заглянути в смоляні чани приісподні. Хі-хі-хі-хі-хі.

– Ти мислиш, як простолюдин, Вуля-я-я…

– Ну, якщо говорити відверто, – Вучєтіч, він же Вуля, облизнув кривавим язиком губи, – я навіть пишаюся тим, що мої предки були простолюдинами. Дід мій був кочегаром. Топив піч у Центральній Раді. Потім у Муравйова. Тому і вижив. Прєлєсть просто ці кочегарки.

– Що таке Центральна Рада? І що таке кочегарки? – Вона здивовано підняла догори чорні брови, майже механічно, аби не якийсь антрацитовий блиск в очах, засунула руку в штани Вучєтічу і стиснула з усієї сили член. Вучєтіч відхилився плавно назад, здивовано вирячивши на неї водянисті очі; він зараз відверто бачив перед собою якщо не кінець, то принаймні прелюдію до великих неприємностей. Дивно, але він почав збуджуватися. Вучєтіч з жахом відчув, як прутень його твердіє, а тому засіпався, наче велетенська лялька, проте тільки тоді, коли м'які губи Ілони обхопили ніжно голівку члена, а руки його стиснули її стрижену під хлопчика голову. Все так швидко закінчилося, але він дихав від збудження і задоволення, несподіваного, нещадного, і, обтираючи гігієнічною серветкою член, пробурмотів вдавано зле, але відчувалося надтріснуте самолюбство гея:

– Ти дійсно класний пацан, Іл. Так несподівано, так брутально. Просто супер… А зараз увіткни мені в задницю сотенну зелену купюру і я піду… А ти стережись… Щось мені мало подобається твій настрій.