Александр Ульянов - Знак Саваофа

Жінка стовбичила біля новенького «вольво» із зіжмаканою передньою частиною. Площа Слави лупилася каламутним оком в небо. Так завжди відбуваються фатальні зустрічі, – зовсім не її, видавалося, думка проскочила у зболілих, втомлених мізках, які вже починали рухатися в черепі від кожного поштовху. Незнайома жінка мовчала, стриміла, як пам'ятник Пушкіну, на роздоріжжі, утиснувши кулаки в боки. І мовчала, посмоктуючи довгу цигарку.

– М-мадам, – пропищав Душечка Гоша. – Ми вам відшкодуємо.

– Ми вам ракету «шатл»… – утнув Миколай і зайшовся добродушним реготом.

Ілоні таке імпонувало. Вона мимоволі замилувалася своїм другом з розкішною шевелюрою, з очима, як смола, і таке інше. Втомлено повисла головою, відчуваючи, як тріщать хребці на шиї.

– Не маю сумніву. Я з вас не злізу, – приємно прохрипіла потерпіла, запалюючи цигарку. Рухи в неї різкі, майже чоловічі. А вона гарна, навіть груди, що були трохи завеликі. Птахи на гілках заворушилися. Затихли.

– Дай їй візитку, Андрію, – зі свистом затягуючись димом, прорікла помираючим голосом Ілона. Наталі зникла, затремтівши у свідомості мокрою, обпльованою ганчіркою. Хтось невидимий зітер її з пам'яті.

– Гроші наперед.

– Ми вам «шатла» придбаємо, чого ж там…

І вона несподівано для присутніх розсміялася. Птахи злетіли з осик, за хвилину мирно порозсідалися, напевне, затямивши, що їм нічого не загрожує і ніяка паскуда ними не повечеряє. Хто їх знає – птахи, одним словом.

– Славні ви люди, – виголосила жінка, повідомивши, що вона Ніоліна. – Але бізнес є бізнес. Але ви славні… Навіть дуже…

Ілона перекинула погляд на карлика, який намагався виповзти з розваленої попівської машини і викликав дзвінкий і щирий регіт у Нонки; потім її погляд знуджено, киселем обвиснув на обридлому Миколаї, і вона чомусь пригадала, що його до тремтіння захоплювало, збуджувало, як самця, коли він тримався за поручень, який тільки-но полишила витончена ручка жінки, залишивши після себе тонкий серпанок дорогих парфумів; або простий м'який пук, повітря, випущене в ліфт жінкою з прямої кишки. Це його надихало і збуджувало. Але зараз вона не грала, навіть не вчилася імітувати: втома втягувала в чуму безвиході. Лікар би сказав, що це простісінька післяалкогольна депресія. Але складно бути справжнім, якщо ти не відаєш, що воно таке. Гівно тобі, і все тут. Естетика присутня в інших місцях, десь на Льва Толстого чи в лесбійських хазах. Обіпершись об пожолоблене попівське «вольво», вона курила цигарку за цигаркою, а груди Нонки гарної грушовидної форми ходили під вовняним светром. Стан гітарою. Вся доглянута – від кінчиків нігтів на ногах і до карих добрих очей. Ілона розбиралася в людях. Саме в таких, – бляді на все життя, з обличчями добродійниці. Щось заворожувало в них. Жити, так, видно, жити за будь-яку ціну. Перепалювати життя з глини на пісок. Наталі з її очиськами святої з гумовим причмоком втягувала депресія. Від несподіванки вона торкнулась ліктя, м'якого і податливого, теплого і насправді живого. Це повинно поєднатися. А батюшка ворушив бородою і дивився, вилупивши очі, на обвислу чуприну Миколая. Ілона подумала: мабуть, у нього зараз холодні яйця. В обох, це дуже приємно – відчувати в маленьких теплих долонях чоловічі яєчка; відчувати силу того, що можна зробити з їхньою чоловічою силою. І вже потім, коли вона помахала їм рукою, ще раз кинувши: «Славні люди! Дуже славні. Душенька, потелефонуй!» – Ілона зловила себе на тому, що Нонка не кинула жодного погляду в її бік. І Наташа повернулась у свою нішу, розмазуючи свідомість солодкими і пустими обіцянками виродженої перемоги; примостилася кошенятком, облизуючи вухо Миколаю, намагаючись просунути долоньку в його матню. Дурепа, кретинка і селючка, – ніяк не втямить, хто тут крутить сонце.

– Ти ще не причащена… Не можна, – відмахувався він, покручуючи носом від її риглів. Авто обігнуло кілька кварталів, розсипаних на пагорбах блискітками бісеру.

– А чо ми єдім в етот свінарник, – нарешті викинула якусь змістовну фразу за цілий вечір, яка була полишена якого-небудь змісту. Але всі зраділи. Навіть дали нюхнути Душечці кокаїну, і той заторохкотів язиком на повну силу. Не Масква. Тож вони обігнули, прошили на роздовбаному авто кілька масивів. Оговталися на Петрівці: чорний смог наприкінці траси, відразу за мостом, здіймався вгору куполами. Чи екзотичними пальмами, розпустивши листя диму над районом. Карлик з облізлим гримом і рум'янами нагадував гнома, що охороняє золото предків, ну, наразі пузатенького, зі злобою, влитою в очі, упослідженого чоловіка. Але ані злидні, ані багатство не мають доброчинності. Ті навіть не рахують, скільки лайна в туалеті, інші, з великими грішми, давляться жадобою і витрачають дуже мало, перераховуючи кількість калу в унітазі. Але ніхто від того щасливішим не став. Проблеми у людей різні, але початок однаковий, хоч ти всерися. Карлик що мав сили надував мізки, аби показати перед батюшкою благочестивого християнина. Може, заблудлого. І то діло. Батюшка тільки бухтів, вивалюючи зіньки, сопів носом. Потім дістав гороскоп і втупився у нього, аби не слухати теревені Душечки. Карлик голосно, від переляку, на поворотах бздів. Після кожного пука отець клав хреста і гомонів: «Демони ісходять… Ісходять демони…»