Александр Ульянов - Знак Саваофа

– Відвертість сексу, – продовжував він, підкликаючи дівицю, граційно взявши за лікоть, так щоб вона нагнулася і він міг їй щось швидко зашепотіти на вухо, і, ляснувши по литці, звернувся до публіки, що мляво розвалилася за столиком: – Відвертість сексу спустошує, коли людина не знатиме йому ціну, його святості, не знатиме шляху до нього…

Ілона провела розпачливим поглядом дівчину в срібному бікіні, яка вирізнялася з усього одноманітного гурту якоюсь грацією, змішаною з отруйною потворністю, Миколай тільки стрельнув поглядом, але вдав, що не звертає уваги, продовжував говорити до пари, що складалася з Лариси, мініатюрної блондинки з великими порцеляновими очима, що відбивали світло, розвинутими грудьми і вічною сексуальною недугою на обличчі, й карлика з напудреним, нарум'яненим обличчям, як лице міньйона, що воссідав на кількох батистових подушечках. Звали карлика Гоша, і мав він дуже чудесну історію, що вже закочувалася у минуле, як срібні відсвіти совєтського істеблішменту. Його з якихось причин найменше хотіла бачити Ілона, хоча скрізь і повсюдно Гошу називали «душечкою». Так він і носив прізвисько, ласкаве, навіть по-жіночому мрійливе – Гоша Душечка, коли він наближав обличчя в потворній суміші кольорів клубу, з яскравими вибухами люмінесценції, котра нагадувала викиди сперми, а вірніше, цей процес імітувала, то перед вами зависали жовті більма очей з тисячами фіолетових капілярів, гачкуватий ніс, вощана потворність обличчя, обквацьованого жіночим гримом. Але то нічого, то всього-на-всього старість, і нічого більше. Прославився ж Душечка тим, що мав неабияку чоловічу снагу, а тому за часів совєтських мав попит серед незадоволених дам номенклатурного походження, тобто з мажорних сімей. Доходило до того, що за ним вилаштовувались у черги від старшокласниць і до шістдесятилітніх, струхлявілих, вже за межею клімаксу номенклатурниць, які числились у паперах, проштемпельованих засмиканими клерками, як домогосподині. Він дефілював між віденськими меблями, гнутими левовими лапами, тримаючи в руках табурета, шепочучи хрипким голоском добренького гномика: «О, кохана, зараз, тільки зараз!» Одна дама навіть похлинулася його спермою, а тому заскоченому Душечці довелося викликати «швидку»: він сидів серед позолоти чашок, серед картин з важким маслом, де всі пристрасті приховані, як у музеї. «Швидка» застала його майже мертвого, вже посинілого від переляку, з прокушеним язиком, йому довелося давати уколи, аж доки на пишних своїх ложах не застогнала хазяйка, вже конвульсивно дряпаючи наманікюреними кігтиками простирадло. Тут тільки бригада отетеріло зупинилася перед розтягнутим білим тілом вродливої молодиці, що хапала останні ковтки, а коли їй придавили на груди, то з горла полилась якась густа суміш, що ні в якому медичному каталозі не була згадана, її таки врятували, але слава Душечки поширилася за межі Києва, аж до тієї столиці, де подібні Гоші й водилися, але мали стать набагато слабшу. Його возили в парні бані, де він воссідав на великому, підбитому червоним кріслі, зі стримлячим хрєном, що піднімався, як флагшток; хтось за той орган виголошував промову, а він благодушно приймав, – його заводили до окремої кабінки або навіть і так, як півник з маленьким білим задком, він наскакував на молодицю іззаду. Жилося йому ситно, задоволено, а ще тому, що людиною він був освіченою, з ним не зовсім упитим бикам було про що поговорити, наче усмоктуючи ту природню злобу, яка накопичилася у ньому за двадцять років існування. Потім, як часто трапляється у слизькому існуванні, у Гоші з'явилася любов. Це була горбата прибиральниця у центральній лазні, з одним більмуватим оком, з покрученими ревматизмом ногами, але з гарним контральто, що ним вона виводила, коли випивала чвертку горілки, серед сміття: розпарених березових віників, порваних трусів, презервативів. Топочучи ніжками до роздягальні, Гоша зупинився, наче у нього влучила блискавка, і стояв, зачарований голосом, який, здавалося, линув десь із піднебесся. Він обтирався рушником, повзаючи у смороді випарів риб'ячим поглядом украй зніченого чоловіка, а тоді, набравшись сміливості, закутавшись у простирадло, рушив темними коридорами під сміх та аплодисменти достойної публіки, весь заливаючись потом, дістався прикарабка, де шкрябала мітлою прибиральниця Ліза, співаючи своїм чудесним голосом. Гоша Душечка остовпів від побаченого, так воно йому впало в око, бо оті покидьки йому зараз стали смарагдовими купами, а товариство, що висипало позаду нього, просуваючи виблідлі писки в отвір, які щось говорили, накопичуючись, як грона сифілітичного гною, десь позаду, достойні всілякого сміття. Він вдихнув повітря і запитав: «Мілєйшая, а не бажаєте пройтися зі мною?» Але Лізка була глухою, тому продовжувала виводити контральто, шкребти мітлою, аж після п'ятнадцятихвилинного галасу вона підняла голову, потім втягнула в плечі так, як роблять люди, що завжди відчувають себе винними, і впала на задницю. Гоша простягнув свою лапку, і вона подала руку. Від того все і почалося. У Гоші почав псуватися характер, він лютився, але його потребували все частіше та частіше; він вже почав відвідувати нарколога, а одну даму навіть укусив, на що та простягнула йому ремінця з шипами, виставила свого міцного зада зі спущеними трусами і благаючим голосом попросила: «Покарай мене!» Потім Гошу побив один секретар райкому, який теж зняв свої французькі штани, виставив зморшкуватий зад, але Гоша підійшов і плюнув прямо в очко – смачно і влучно. Тоді райкомівський вождь зняв черевика і, скиглячи індичим голосом, почав його бити каблуками по обличчю, хватати за член, що ніяк не хотів підніматися, а вкінець зійшовся синьою слиною. Гошу відвезли до лікарні, де йому наклали кілька швів на обличчя, а один моложавий дженджик у чорному костюмі, з військовою виправкою, попередив, що він може опинитися в місцях далеких, тобто поїде косити дуби. І тицьнув свій телефон, конфіденційно пообіцявши допомогу, якщо у випадку чого, ну, він сам повинен розуміти. Гоша упав у депресію. За першість володіти ним і його плоттю билися вишукані совєтські молодиці, мораль яких і їхніх чоловіків межувала десь з мораллю Гоші, але останній відверто почав цуратися світу. Тоді Лізку спробували підкупити, але вона відмовилася і продовжувала збирати презервативи та порвані труси, закривавлені затички і чекати на Гошу. І одного дня знайшли її у прикарабку, з головою у відрі рідких помий, спідниця заголилася, показуючи світу рожеві рейтузи, надто дорогі та вишукані для калікуватої прибиральниці, а жижа ще продовжувала булькати. Лізку не виймали до тих пір, доки не привезли Гошу. Той тільки махнув рукою, закурив «Герцеговину Флор», крякнувши, що немає на вас Сталіна. Далі судьба Гоші розпливається мутною плямою, бо він пропадає з окраїн совєтського істеблішменту. Відомо тільки, що за якихось нез'ясованих обставин він отримав чотирикімнатну квартиру на Печерську, поближче до Липок. Поговорювали, що він нипав голодний, геть виснажений вулицями, доки його не підібрали вурки з Бессарабки, і він підпрацьовував у них «хворточніком». Він залазив до квартири через кватирку, тобто «хворточку», загрібаючи все накопичене добро хазяїнів, хоча останнє було досить сумнівне. Востаннє його бачили на якомусь телебаченні, де він тримав опахало над розпростертою напівоголеною красунею і якось таким робом увійшов у напівбогемне, а потім і світське життя столиці. Там Душечка і знайшов сексапільну Лариску, зачарувавшись з її голосу, з її імені, що для нього звучало, як останні увертюри Моцарта.