Александр Ульянов - Знак Саваофа

– Так, тебе вперше взяли з чорного входу. Хіба не приємно ще раз відчути, як тебе полишають незайманості. Гарантую тобі це кожного разу. – І він м'яко пригорнув її, і вона незвично для себе поклала йому голову на плече, прихопивши м'яку шкіру пишними своїми устами; прошепотіла, що згодна, хоч все життя. Його рука лягла на красиву довгу ногу, сховану наполовину під простирадлом.

– Як манекен, – втомлено пробурмотів, засинаючи, Миколай. За вікном сунули сірі листопадові хмари, і подумав, що для першого разу не так вже мало, але якщо її навчити віддаватися не так зопалу, не так дико, то тут буде роботи не на один рік.

Операція пройшла напрочуд вдало. Андрюха був собою задоволений. Він сидів, зануривши тіло у м'яке сидіння авта, перераховуючи злиплі зелені купюри, хо, а корейці чи китайози шкварчать з паяльниками у задниці і, напевне, чекають, що їм завтра чи коли там принесуть обіцяне бабло, і смажаться, як шампіньйони. Ухнарі копчені. Він сидів і вперто перераховував гроші, але чомусь його не полишала думка про корейців. Така тривожна жалоба, як вали чорних хмар над містом, як муторне повторення електронного лічильника, що кривавою гримасою висів на будинку. Так, їм доведеться полишити столицю, вилетівши до Гонконга в цинкових трунах. Чорти б їх забрали. Засинаючи за кермом, він подумав, що таки його не дочекалася Ілона. Ну, і хрен з нею. Нехай розраховує. Хоч ногою під самий зад, теж мені, каралєва красати, я несу тебе труси. Подивимось, хто крутіше. Він зараз розпочав діло. І він задоволено подивився у ніч, – повіяла мжичка, перевертаючи мокрі газети. Він подумав чомусь про книгу, що колись знайшов у батька: коли він довідався, що то Святе Письмо, то ледь не вдавився з жаху, бо ходили балачки, що хто його прочитає до кінця, той збожеволіє. Він відкрив бардачок, витяг кишенькового формату Святе Письмо, що його дістав у одного убієнного свого знайомця при розподілі майна, полистав, а тоді відкотився вже до тривожного сну.

А ранком пішов сніг, поклавши глибоко сині тіні. Горів на сонці кут будинку, стрімко вгризаючись у синє небо. День наповнений світлим і чистим щастям; вона провела кінчиком язика по губах, усміхнулася про себе, втягнула ніздрями запахи, свіжі та незнані, ядучі, солодкі, де запах сперми, хлорки та чоловічої сечі, і вивітрілий запах жінок, які проходили цим широким блискучим світом до неї. Ця ніч дала їй не тільки незалежність, але щось глибоке лягло їй на груди, і вона дійсно відчувала себе великою спокусницею. Проте це була тільки миттєвість. Такі думки завжди виникають зранку, а кожен день приносить не менше паскудства, ніж інший, філософськи зазначила вона. Ох, життя не варто турбувати, – вирішувала, – воно саме про себе потурбується. Ілона відійшла від вікна, коли сніг посипав знову; в далекому провулку вона угледіла притрушену снігом чорну «волгу», усміхнулася задоволено, повернулася до ліжка і відкинула тихцем простирадло. У нього чудесна, майже жіноча задниця, без жодного волосся, ані найменшого пушку, рожева і чиста. Далебі, день шкода, коли все це закінчиться швидко.

Так пройшла їхня перша зустріч. Відтоді вона упевнено грала ученицю, і почасти це в неї здорово виходило, – змінилася хода, сама розмова та поведінка, так що на всіх раутах, великосвітських і ні, вона привертала увагу, як велика недосяжна зірка. Там, де її колись помічали як гарну дівчину, про яку можна тільки подумати, щоб затягти в ліжко або присвиснути на вулиці, але забути через кілька хвилин, зараз вона з'являлась, як вибух, як тріскуча феєрія, що несподівано обривалася на вас холодними потоками водоспаду. О, перед нею пролягав дійсно фантастичний світ, що змінював форми або захолоняв з бридотністю свинячого смальцю: секс, наркотики, гучні компанії, – все це пусте, як вчорашній коханець, бо їй відкрилося споживати власні можливості. Нічні клуби починали тільки-но відкриватися. Там вона знаходила нових знайомих з іншого, зовсім дивного світу, які могли проціджувати просто так це повітря, отримуючи з того зиск. Прагматичний її розум, майже аналітичний по-чоловічому, захоплював Миколая.

– Можна споживати виноград узимку, але для чого? Головне, як це зробити, не ковтаючи його гускою, а відчути насолоду втрати, а потім знайти і насолодитися. Можна отримати насолоду і від смерті, якщо у неї не пірнати надто глибоко, – проговорив Миколай, одягнений у шкіряний ковбойський костюм, пускаючи зі свого – вуста бантиком – рота неправдоподібно сині кільця диму. Повсюди між столиками снували дівчата в срібних бікіні, пропонуючи напої.