Юрий Винничук - Мальва Ланда

Що Бумблякевича у цьому всьому дивувало, то це відчуття страху, який випромінювала Лютеція, дозволяючи йому проте усе більше і більше. Але то не був страх невинної дівчини, котра боїться і хоче, а це був страх особи, яка мусить чинити все через силу, через якийсь неприродний внутрішній опір. Не те, щоб Лютеція не зазнавала жодної насолоди, але зазнавала її мовби з великим подивом, цілком для себе несподівано. Особливо це відчулося пізніше, коли Бумблякевич її роздягнув, – побачив переляк у її очах. Була невинною, та не біль їй дошкуляв, а щось зовсім інше, спочатку Бумблякевич сприйняв це за свою провину і заходився обціловувати її обличчя, однак Лютеція відверталася, цілування для неї було чомусь неприємне, хоча тіло віддавалося з усією жагою. Для Бумблякевича оволодіння Лютецією виявилося не стільки приємністю, якої, зрештою, не аж так потребував після карлиць, скільки потребою оволодіти саме таким досконалим тілом, якого ще ніколи не мав у дійсності, маючи його досі лише в уяві. Бачив такі тіла в часописах і не міг змиритися з несправедливістю, на яку приречений – ніколи не смів би й позалицятися до такої панни. З Лютецією пішло якось напрочуд легко. Був певний себе як мужчини, а водночас відчував, що Лютеція просто змушена йому віддатися, якщо попасти в монастир для неї дійсно питання життя чи смерти. І тішився, що не помилився.

Та небавом уже знудився і, вдовольнивши свій гонор, прагнув скінчити цей акт, але не знав, як це має зробити. Спитати в Лютеції, чи з неї досить? І так ото розмірковуючи, раптом помітив, як дивно змінюється обличчя дівчини – його враз спотворила моторошна гримаса, але то не була гримаса болю, а гримаса насолоди. З розкритого рота Лютеції видобулося гарчання, від котрого серце Бумблякевича завмерло, і якби не встиг на секунду перед тим вивергнути свій нектар, то мабуть уже б і не зміг цього вчинити.

Хутенько зіслизнув з дівчини, котра почала кидатися на ліжку, мов пронизана електричним струмом. Нараз голова її ковзнула з подушки і звісилася з постелі. І тут сталося таке, чого ніхто не міг би передбачити – волосся сповзло на підлогу і до світла засяяла ідеально лиса голова – кругла, пульката, з повними щоками. Ні, це нізащо у світі не могла бути дівоча голова! Аж тепер Бумблякевич усвідомив це, і крик жаху вирвався з його грудей.

Тим часом Лютеція після першого свого оргазму нарешті отямилася і, спохопившись, ляснула долонею по лисині.

– Ах! Боже мій! – зойкнула вона і кинулася насаджувати знову перуку на голову, але що робила це поспіхом, то не могла ніяк насадити її як слід.

– Та кинь, – сказав Бумблякевич, – все одно я бачив. У тебе що, був тиф?

Лютеція замотала головою. Перука знову сповзла і впала на постіль, та вона вже її не рухала. Так і сиділа лиса і гола.

– Я не хотіла тобі завчасу це говорити… але справа в тому, що я не зовсім жінка.

– Що? – жахнувся Бумблякевич ще більше й інстинктивно шарпнувся на другий кінець ліжка.

Боже мій, тільки цього ще не вистачало! Як не було кобіт, то дідько зна скільки не було, а як повалили, то каракатиці й гермафродити.

– Ти – гермафродит?

– Не знаю. А що це таке?

– Ну, це коли дана особа є місяць жінкою, а місяць мужчиною.

– Ні-ні, що ти… В мене все зовсім інакше. Насправді я ніяка не Лютеція. Я скромний бухгалтер Цибулька.

– Цибулька! – вигукнув Бумблякевич і перехрестився.

Скромний бухгалтер Цибулька, який служив у львівському банку, мав не надто порядне минуле. Йому довелося якийсь час бути аґентом КҐБ в надії, що розживеться на квартиру, але час ішов, а квартирою і не пахло. Минув час, і КҐБ перетворився на СБУ, Цибулька почепив значок із тризубом і справно відвідував усі мітинги, а на деяких навіть виступав із запальними промовами. Та це не помогло, його просто забули. Врешті, коли терпець урвався і він, набравшись рішучости, приперся в СБУ, то почув, що його послуг уже ніхто не потребує, а з помешканнями проблеми. Сумний та невеселий теліпався Цибулька додому. Стільки зусиль – і все намарне. А все через квартиру. За неї готовий був і душу продати, але кому його куца душа потрібна? Вдома знову почує нарікання дружини: за кого я вийшла заміж? Ти мене обдурив – заманив – обкрутив довкіл пальця – а я була така дурна, така довірлива… Гуска дурна! Пришелепувата! От візьме він друшляка та як вперіже по балбешці, щоб аж…

– віііііі – сссссссс – дрджзклм – зззррррр – вищання трамваю – удар – вся кров у голову – світ вибухає – темрява червона, мов кров – жіночий скрик – тиша – а в очах суцільне червоне марево —