Юрий Винничук - Мальва Ланда

– Яка шкода! – поспівчувала Мотря. – Ми всі були в саду від самого ранку. Навіть снідали тут. Не диво, що ніхто не почув телефону. Що ж тепер чинити?

– Мотре! Я згадала, – вигукнула Хівря. – У нашого татуся є військовий корабель! Ним можна вирушити навздогін Мальві хоч зараз! Я побігла до татка!

Пупс простежив за Хіврею отупілим поглядом і скрушно похитав головою:

– Корабель! Це ви гарно придумали. Не врахована лише одна маленька деталь: я не витримую морської гойданки. Крім того, в мене панічний страх перед морем. Я можу тільки при березі. І щоб без хвиль.

– Тоді треба послати когось іншого, – сказала Мотря.

– Якщо ваша ласка, – втрутився Бумблякевич, – то я з превеликим задоволенням вирушив би в цю мандрівку.

– Пане Бумблякевич! Ви – мій рятівник! – скрикнув Пупс і кинувся з обіймами.

– Але це неможливо! – заперечила Мотря. – Якраз у той момент, коли ми збиралися… тобто коли ви збиралися… до нашого татуся…

– Я думаю, цю справу можна буде владнати після мого повернення, – тішився Бумблякевич, що йому вдалося відсунути драматичну подію. – Я готовий вирушити хоч зараз.

У цей час надійшла Хівря і повідомила, що генерал уже зробив необхідні розпорядження. Корабель попливе за годину.

– Але замість пана Пупса помандрує наш гість, – заламала руки Мотря. – Пан Пупс, виявляється, не витримує морської гойданки.

– Пане Бумблякевич! – зойкнула Хівря. – Що я чую? Ви залишаєте нас напризволяще?

– Я тільки туди і назад, – виправдовувався той. – Я не хочу втрачати такої вигідної можливости, щоб зазнайомитися із новими для мене місцинами. Подорож кораблем – це просто мрія!

– Ах, ви розбиваєте наші серця! Невже вам ніколи не набридає здійснювати геройські вчинки?

– На моєму місці це зробив би кожен, – скромно відказав Бумблякевич.

– А як же ваші серйозні наміри? – не відступалася Хівря, і Бумблякевич подумав собі, чи не вона й буде тією особою, яка ним цікавиться.

– Коли повернуся, я буду окрилений ще сильнішими почуттями, аніж зараз.

– Пане Бумблякевич! – тиснув йому руку Транквіліон. – Сховайте ці куперти, – він простягнув два пакетики завбільшки з долоню, запаяні в поліетилен. – Ось ця куперта містить лист від княгині. Коли прибудете у містечко, зверніться до бурґомістра. Тут написано, аби він посприяв доручнику сього листа. Ви повинні потрапити в замок. Буцім хочете переглянути княжий архів. І ні слова про справжню причину. Коли б у вас виникли якісь труднощі, можете сміливо посилатися на княгиню. Усі витрати вона бере на себе. А ця друга куперта призначена власне Мальві і панові маґістрові. Бережіть її як зіницю ока. Інакше вони можуть потрапити у страшну халепу. Я навіть радий, що це вчините ви, а не я. Я слабодух. Який з мене герой! Щасливої вам мандрівки…

– Не минула й доба, а ви вже знову, пане Бумблякевич, стоїте на порозі великих звершень, – говорив генерал Купчак, обнімаючи гостя. – Корабель вас чекає. Прошу тільки запам’ятати гасло на випадок, якщо на вас нападуть пірати.

– Пірати? – зчудувався Бумблякевич. – У Морі Борщів?

– Саме так. Колись вони були нашими корсарами і перебували на службі у покійного князя, та по його смерти збунтувалися і зараз відбилися від рук. Проте ще мене шанують з тих часів, як я командував фльотою. Отже, гасло звучить так: «Дефіляда в Москві!» А відповідь: «Кров по соломі!» Запам’ятали?

– Ні, але мені сподобалося. Тільки поясніть, хто кому має те гасло викрикувати?

– Не має значення. Це наше давнє гасло, і воно відразу засвідчить, що ви під моєю опікою. Певний час ми мали у наших плянах іти походом на Москву, але окремі наші полководці вважають, що на даному етапі це вже не актуально. Боюся, вони жорстоко помиляються.

Генерал змусив Бумблякевича кілька разів повторити обидва вигуки. У цей час біля них зупинилася карета, запряжена четвіркою чорних жеребців, з карети вийшли панни Купчаківни і Фрузя.

– Ми вирішили, що вам нізащо не можна вирушати в дорогу без супроводу, – повідомила Мотря.

– Люди вашого стану не мандрують без прислуги, – додала Хівря.

Фрузя на ті слова тільки похнюплено пряла очима.

– Ви хочете сказати, що панна Фрузя пливе зі мною? – здивувався Бумблякевич.

– Одного ми вас нізащо не пустимо. Навіть не думайте.

– Ех, був би я трохи молодший, то і я б до вас долучився, – зітхнув генерал. – Карета довезе вас до причалу, а там уже очікує корабель. Назад повернетеся повітряною кулею. Це значно скорше, як плисти кораблем.